Життя без чернеток: особисті виміри долі Івана Драча та Миколи Вінграновського

 Іван Драч та Микола Вінграновський — це дві ключові постаті українського культурологічного феномену шістдесятництва. Обидва митці народилися у 1936 році, здійснили революцію в українській літературі та мали тісний зв’язок із кінематографом, при чому обидва навчалися у Москві: Драч – на Вищих курсах сценаристів і режисерів на початку 60-х років, а Вінграновський – у Всесоюзному  інституті кінематографії в другій половині 50-х років.  Обидва відкинули сухі канони радянського соцреалізму, повернувши в поезію щирі людські емоції та яскраву образність. Дебютували з поетичними збірками Микола Вінграновський: Атомні прелюди 1962 рік, Іван Драч «Соняшник» 1962 рік.  Обидва стали лауреатами найвищої державної нагороди України в галузі культури, але Драч був нагороджений у 1976 році, майже на 8 років раніше від Миколи Вінграновського.

Особисте життя

Дружба Івана Драча та Миколи Вінграновського — це історія взаємопідтримки двох харизматичних лідерів шістдесятництва, чиє особисте життя було сповнене палкого кохання, життєвих драм та надійних друзів.

Вони дебютували одночасно й  гучно, але замість заздрощів та конкуренції обрали взаємне захоплення. Ділили бідний письменницький побут, разом здійснювали «сходження» на літературний Олімп,  ставали свідками найважливіших подій у житті один одного. Серед шістдесятників побутував жарт, що вони, ніби змовившись…, привозили дружин зі Львова.

Перша поїздка до Львова, (а точніше – літературне відрядження)  у 1962 році дійсно була доленосною для Драча. Його дружиною стала Марія Михайлівна Драч, яку він зустрів у місті Лева. Разом вони прожили понад 50 років. Микола Вінграновський уникнув в 60-х роках чар львівських красунь. Але у тому ж  1962 році, Вінграновський, який мав репутацію неймовірно вродливого, пристрасного та магнетичного чоловіка, одружився  з Лідією Максимовою,  стюардесою,  яка супроводжувала рейси «Київ — Москва». Іван Драч був безпосереднім свідком початку цього палкого роману. Більше того, він залишив молодятам свою квартиру на період свого навчання у Москві.  З другою дружиною, Олександрою Білинкевич, Микола Вінграновський познайомився… у Львові. Вона стала його справжньою музою, з якою він прожив 30 років, до кінця своїх днів.

Порівняльна характеристика творчості  митців

Поетика  Івана Драча  за своїм художнім стилем сходила до традицій модернізму, інтелектуалізму, відрізнялась сміливим екпериметаторством форми. Поетиці ж Миколи Вінграновського був притаманний стиль неоромантизму, виразної метафоричності, космізму та міфологізму. Поетичне прізвисько першого – «Сонячний поет» (за філософське осмислення образу сонця), а другого – «Чарівник слова» (за особливу магію та музикальність мови).

У кінематографі Іван Драч показав себе як видатний сценарист. Написав сценарії до стрічок «Тіні забутих предків» (у співавторстві), «Пропала грамота», «Криниця для спраглих». Микола Вінграновський був менш успішним у кінематографі, оскільки на кіностудії імені О.Довженка не міг реалізувати  себе як кінорежисер через цензурні обмеження, відмову фінансування його проєктів у 60-х роках. Тому він змушений був працювати на Одеській кіностудії, знімати здебільшого кон’юнктурні  фільми, які проходили жорстку цензуру. У 90-х роках історія повторилась, хоч Україна на той час  була вже незалежною державою. Йому було відмовлено у фінансуванні документальних стрічок за історичними нарисами 14 столиць України.

Політика

І. Драч був активним у політиці, обраний першим головою  Народного Руху України, тричі обирався депутатом ВР.  Ще до проголошення незалежності влада виявляла  прихильність до Івана Драча, причиною такої прихильності були вірші поета, в яких він оспівував соціалістичний лад та вождів. У 1983 році він отримав Державну премію СРСР. Все це завдяки поєднанню поетичних новацій з ідеологічною «даниною» — витворами про партію, Леніна, комуністичне майбутнє («Дихаю Леніним», книга «З іменем Леніна», 1980).

Микола Вінграновський дистанціювався від політики, зосередившись на творчості, зокрема писав твори для дітей, історичну прозу, есеї, повісті та оповідання. Його творчий проєкт, зняти серію документальних фільмів «14 столиць України» не був підтриманий, у фінансуванні відмовлено через правдиве зображення тих періодів історії України, коли вона виборювала свою державність.

З документальної хроніки діаспори

ЗМІ за листопад-грудень 1962 року пишуть:

• Найпопулярніші серед молодих: Вінrрановськніr і Драч

Серед молодих літераторів в Україні найnоnулярніші зараз Вінграновський і Драч. Дуже мало чути про Ліну Костенко. Менше критика згадує Коротича і Гуцала. Це навіть відтворено в дружньому шаржі Є. Доломана:

Частіше критик nоміча

Лиш Віграновського й Драча,

І вже впадають менше в очі

Костенко Ліна та Коротич.

Л. Нивиченко: «Поет Іван Драч – з тих поетів, хто органічно не вміє напівсили ні любити, ні гніватись, ні захоплюватись, ні журитись. Те, що Драч, як висловлюється наша критика, поет “інтелектуальний”, очевидно для кожного. Під терміном “інтелектуальність”, не дуже точним щодо свого значення і вже немилосердно заяложеним, слід розуміти, крім нахилу до  відповідної проблематики, поетичне мислення у формах тих понять, предметів, образів, які характерні для внутрішного світу сучасної освіченої людини.

Поет уміє і любить дивитися на світ через призму своіх різносторонніх інтелектуальних інтересів. Це не збіднює, а збагачує його поезію. Тут треба сказати про те, що чи не найбільше збуджує суперечки з nриводу віршів Драча – про нахил цього поета до примхливоі  асоціятивно-умовної образності. Молодий поет користується  нею дуже щедро. На питання про те, чи “варто” і чи “слід” Драчеві будувати своє художне мислення на такій асоціятивності, можна відповісти лише одне  вона для нього органічна. Так Він мислить, так бачить світ – при всіх можливих елементах наслідувальності….

Поет Іван Драч тільки починається»

Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу «Вінграновський»