Виступ на засіданні круглого столу «Мистецький світ Миколи Вінграновського в контексті сучасної доби». Тематичний блок: « Вінграновський у контексті української культурної пам’яті. Міжмистецький та історичний вимір творчості». Тема виступу: «Проблематика відтворення поетики Миколи Вінграновського в перекладацькому дискурсі» (подається скорочено). м. Первомайськ, 26 травня 2026 р.
«Проблематика відтворення поетики Миколи Вінграновського в перекладацькому дискурсі»
Вінграновський доволі рано увійшов до канону української літератури, його твори поповнили її «золотий фонд», проте, для зарубіжного читача він здебільшого зостається невідомим. Бо усі спроби перекладів мали безсистемний характер, найперше тому, що з української сторони не робилося зусиль для просування творів Вінграновського, а відтак і англомовні фахівці (перекладачі) не виявляли зацікавленості, позаяк перебували мало не у повному невіданні стосовно стану та рівня української поезії, зокрема місця, яке в ній займає творчість Вінграновського. А тому не завадило б сформувати і перекласти добірку вибраних творів поета, які б в усій повноті висвітлювали талант цього майстра слова. Або ж, для першого знайомства, перекласти найкращі зразки його лірики, наприклад, громадської – «Ні! Цей народ із крові і землі», «Ніч Івана Богуна», «Остання сповідь Северина Наливайка», любовної – «Качки летять! Марієчко, – качки…», «Лягла зима, і білі соловʼї…», філософської – «Вночі, середночі хтось тихо…» А щодо прози, то увагу варто зосередити на шедеврі Вінграновського – романі «Северин Наливайко». 
Вінграновський лишався самим собою у самодостатності свого світу
У Вінграновського вужчала аудиторія, і він це відчував. Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Тарас Федюк знайшли свою «нову інтонацію». Вінграновський теж змінив інтонацію – в збірці «Губами теплими і оком золотим» (1984 р.). У збірці «Київ» (1982 р.) вона вже відмінна. А далі треба було шукати ще нові форми для комунікації з часом, і він втрачав цю комунікацію, бо йому цей час був гидкий. Так само почувалися і Володимир Затуливітер, Леонід Талалай, Віктор Кордун наприкінці життя. Також – Василь Голобородько: він дуже огірчений, у нього гіркота розлита у письмі, і Михайло Григорів. «Скрипаль виявився непотрібним», як у фільмі Данелія. Проте до останньої миті, як згадували ті, хто був поруч, Вінграновський лишався самим собою, в цій самодостатності свого світу.
Думається, що активна робота над перекладами творів М. Вінграновського мовами світу ще попереду, адже завдяки їм (перекладам) розширилося б уявлення іншомовних читачів про незвіданий всесвіт Миколи Вінграновського, українську культуру й ментальність.
Хоча не уявляю, як можна це перекласти:
Ну, що ж тепер мовчиш, мій вік
Цивілізованих калік?!
Вітчизно-сльозе-мріє-сну,
Прийми болінь моїх весну.
І тихотихими губами
Проміння пальчиків гортать…
І в світанковім сумовинні
Прощально пестить шию, ніс
І сонні соняшники сині
В солонім сонці сонних кіс,
Багряною півчарою схилився
В вологих сонцетінях небозвід;
І морезвід півчарою другою —
І чара зустрічі в руці моїй горить!
Далечінь синьоблагальна
Когось благала: не спускай!..
Давно своїм вирлатим оком
Нас приглядав вирлатий час,
Листолет.
Встав я, – ранній птах, –
Зелене диво лебедило, –
Дивно на піску
Лежали тіні легкобоко,
І ловко примерхи зі сну
Щось вишивали тонко.
Хвиля попід час
Своє водове ткала ткиво.
(М. Вінграновський/
Юлія Балабан, філолог, учасниця спільноти МОВОСВІТ
Коментар редакції та модераторів заходу:
Балабан Юлія Євгенівна – творча особистість, дослідниця творчого спадку М.С. Вінграновського. Авторка статей для альманаху «Артхаб «Вінграновський»; учасниця проєкту «Незалежна думка»; модераторка низки літературно-мистецьких заходів та презентацій в Бібліотеці-музеї Миколи Вінграновського, авторка передмови до збірки поезій письменниці А. Пожарницької «Краплі світла»; активна учасниця спільноти МОВОСВІТ.
Пов’язані новини
Наталія Терещенко: «Середовище Артхабу «Вінграновський» як освітній простір для формування у здобувачів освіти ціннісних орієнтирів.
Микола Вінграновський у контексті української культурної пам’яті
Тетяна Букіна про текст у час війни та нові прочитання Миколи Вінграновського
