Після важких і кровопролитних боїв між НАБУ й Офісом Президента, директор НАБУ Кривонос та його помічник по зв’язках з громадськістю (за сумісництвом – керівник САП) Олександр Клименко, нарешті, вибороли собі місце під сонцем та право доїти волелюбний український народ.
Тепер по всіх кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, фігурантам пропонується переказати певну суму на якийсь з двох благодійних фондів, які обслуговують Кривоноса та Клименка – фонд Стерненка та фонд Чмута. У разі згоди підозрюваного, прокурор укладає з ним угоду про звільнення від покарання за вчинення злочину, а сума, сплачена за фактичне закриття справи, іменується як «добровільна пожертва на Збройні Сили України». Бо писати, що ці гроші потім виводяться на криптогаманці керівництва НАБУ та САП, ясна річ, ніхто не стане.
Таким чином покарання уникнули Злочевський, Грановський (народний депутат 8 скликання), Головін (начальник поліції Одеської області), легендарний Каськів, Кайфман і Борухович, які вкрали в Одеси аеропорт.
При цьому Кривоноса та Клименка не цікавить, чи винувата людина в інкримінованих їй злочинах – якщо клієнт, якого вирішили обібрати, відмовляється платити Стерненку, то одного цього достатньо, щоби відправити строптивця на кілька років у виправну колонію.
Про те, як НАБУїни вимагають гроші у невинуватої людини, я довідався, ще перебуваючи на фронті, коли з Києва дійшла звістка, що НАБУ розслідує кримінальне провадження №52024000000000413 від 07.08.2024 стосовно народного депутата 8 скликання Аркадія Корнацького, який, начебто, маючи велику квартиру в Києві, проживав у готелі «Київ» Державного управління справами, а Верховна Рада оплачувала оренду номера. У цьому НАБУ побачило зловживання владою з боку екс-народного депутата.
Я зараз не буду обговорювати те, що ніколи ніяких «квартирних» грошей Корнацький особисто не отримував і тому зловживання з його боку не може бути за визначенням. Я не буду обговорювати навіть ту обставину, що відомості за фактом вчинення народним депутатом кримінального правопорушення може внести в ЄРДР тільки генеральний прокурор, а справу щодо Корнацького зареєстрував детектив НАБУ.
Річ у тім, що «квартира» в Києві, у якій, за версію НАБУ, начебто проживав Корнацький – це офіс фірми, де я директором з 2013 року, де знаходиться мій кабінет, куди в 2014-2019 роках десятки разів приїздили знімальні групи телеканалів, щоби записати інтерв’ю зі мною, де під час подій на Майдані в 2013-2014 роках на підлозі в кабінетах спали учасники акцій протесту – і я, і Ігор Луценко, і ще безліч людей. І де, врешті-решт, за часи Януковича проводились обшуки саме як в офісі підприємства, що зафіксовано в численних процесуальних документах. Цю «квартиру» Аркадій Корнацький придбав за часи президенства Ющенка саме як офісне приміщення, у якому ще попереднім власником було проведено відповідне перепланування – задля розміщення офісів аграрного підприємства та юридичної фірми. Проживати там неможливо.
Зрозуміло, що я зразу ж попрохав допитати мене як свідка в цьому кримінальному провадженні, але в НАБУ це робити відмовились, натомість Корнацькому була висунута умова – або він переказує Стерненку 4 млн. грн під машкарою «допомоги ЗСУ», і тоді справа завершиться символічним штрафом, або він сяде на кілька років – це забезпечать судді ВАКС, які обслуговують корупційні схеми Кривоноса.
Власне, так і трапилось: вироком ВАКС від 28.11.2025 у справі №991/11905/24 72-річний Аркадій Корнацький був засуджений до 3,5 років позбавлення волі за злочин, якого він не вчиняв. При цьому один з суддів «трійки», яка слухала справу, написав окрему думку, вважаючи, що справа порушена незаконно й вирок може бути тільки виправдувальним.
Вирок ще не набрав законної сили, зараз розглядається апеляційна скарга. Але ані ВАКС, ані Апеляційна палата ВАКС не хочуть викликати й допитувати свідків захисту. Та й про який захист може йти мова, якщо обвинувачений відмовився позолотити ручку Кривоносу та Клименку?
На фото, зробленому в 2016 році: я в офісі фірми, який НАБУ згодом оголосила «квартирою Аркадія Корнацького».
Володимир БОЙКО, журналіст-розслідувач
Створення різних тематичних “Фондів” під різні, найрізніші назви, імена “видатних” діячів – це псевдоправдішнє збирання різних грошових чи речових пожертвувань як від людей, щировірячих у чесність, справедливість, безкорисливість авторів тих Фондів, так і від тих, хто під виглядом внесків певним тим лідерам Фондів, просто надають хабарі.
А своєю активністю і у фінансовій, матеріальній підтримці тих чи інших Фондів одночасно намагаються заробити голоси у виборців, які борці за все, що проголошують, у тому числі – за долю народу.
А досягнувши мети – отримання статусу народних депутатів Верхньої Ради, самі тута ж беруться за створення Фондів, загрібання хабарів, захоплення заповідних земель, берегів Дніпра, забудовування суперпалаців на тих землях.
І хотіли вони покласти свої біологічні приналежності, чи хочуть, чи вже й кладуть, в подальшому, на той довірливий народ-виборець.
І не лише депутати високі, а рівня місцевого.
І спробуй той виборець, якому щось дійшло, від такого вибраного “свого представника” позбавитись.
Практично не можливо.
Та й такого факту, хоч одного, щось не пригадується.
Щодо правосуддя по прейскуранту, то дійсно: щоб справа до суду зайшла треба юриста найняти для складання заяви – це десь 5-6 тис. грн. юристу за простою справою.
Стільки ж мабуть (5-6 тис.грн.) за те, щоб юрист прийшов до суду і щось в інтересах свого довірителя промовляв.
Якщо справа у першому суді не виграно, то скласти треба скаргу до вищого за поверхом суду.Це знов десь 6 тис.грн. юристу за написання скарги та плюс десь стільки ж за виступ юриста у вищому суді від імені клієнта.
А потім, за невдачі там у тому суді, знов скарга до Вищого суду в Київ. Мабуть також не менше 6-8 тис.грн. та за проїзд, харчування в Києві, виступ у тому суді – ще 6-8 тис.
А якщо й там облом, то до суду Міжнародного ООН по захисту прав людей – там взагалі мабуть золотом обійдеться вся послуга.
Та й звідки ж тоді той суд може бути не “по прейскуранту”.
Це ще без витрат на участь впливових на суди людей.
І що головне: за програш у всіх судах справи ніхто грошей не поверне. Ні суди, ні юристи, ні впливові на суд особи.
З правосуддям у нас впоратися простій людині дійсно не легко, якщо навіть депутат Верховної влади, як він вже вкотре розповідає, не може упоратись з тим правосуддям, точніш з своїм правозахистом.
Як наприклад людині простій справитись. Сама особисто людина не зможе навіть якусь просту заяву кудись до влади скласти. Якщо ще й у суд заяву треба то як мінімум адвокату – 5-6 тисяч грівень. За скаргу до обласного суду – ще тисяч 6. До Вищого у Київ то мабуть і всі 8 тисяч. А за те що адвокат у судах щось ще й поговорить і повиступає на захисті людині, то в кожному суді ще тисяч по 5-6 за кожен такий виступ у кожному суді.Може й більше.
Але гарантії що справа буде виграна для людини нема. В остатку залишаться лише витрати. Звичайно у кого грошенят багатенько – може ризикувати: дивись справу з адвокатом виграє.
Але якщо й ні, то пустої втрати якихось там 20 – 25 тисяч канєшно жалко, але для грошовитого не так вже страшно. Позитив все – таки буде: ну хоча би розуму та досвіду судового набереться.