Наталія Терещенко: «Середовище Артхабу «Вінграновський» як освітній простір для формування у здобувачів освіти ціннісних орієнтирів.

Виступ на засіданні круглого столу «Мистецький світ Миколи Вінграновського в контексті сучасної доби.» Тематичний блок: Локальна культура, музей, бібліотека, громада, краєзнавча робота. Тема: Можливості музейної педагогіки» м.Первомайськ, 26 травня 2026. Артхаб «Вінграновський».

 Сучасна музейна експозиція,  інтерактивні формати,  музейна педагогіка у освітньому середовищі

Артхаб в цілому і  Футуристична бібліотека–музей Миколи Вінграновського зокрема – це  простір і  потужна платформа для реалізації ідей та проєктів. Тому ми постійно пропонуємо освітнім закладам скористатися нашими ресурсами  і можливостями для організації інноваційного освітнього процесу, використовуючи виховний потенціал музейної педагогіки.

Музейна педагогіка — це міждисциплінарна галузь, що використовує музейне середовище та експонати як ефективний інструмент для навчання, виховання і розвитку особистості. Вона перетворює пасивне споглядання на активний освітній процес, формуючи критичне мислення та дослідницькі навички.

Основні завдання

• Освітнє: поглиблення знань з історії, науки, мистецтва, культури через взаємодію з артефактами.
• Виховне: формування ціннісних орієнтирів, національної свідомості, моральних почуттів, патріотизму.
• Розвивальне: стимулювання творчих здібностей, допитливості та уяви.

Форми роботи в музейній педагогіці

Сучасні музеї відходять від класичних екскурсій, пропонуючи відвідувачам нові формати:

• Інтерактивні екскурсії: формат, де відвідувач стає активним учасником дійства (квести, театралізовані вистави, вікторини, музейний квілт, тощо).
• Майстер-класи та воркшопи: можливість власноруч доторкнутися до мистецтва, наукових експериментів, ремесел, тощо
• Музейні заняття та уроки: інтеграція музейних експонатів в навчальні програми.
• Віртуальні тури та лекторії: цифрові технології, онлайн-експозиції для розширення аудиторії.

Середовище Артхабу «Вінграновський» як освітній простір для формування у здобувачів освіти ціннісних орієнтирів системного й критичного мислення.

Які найважливіші особливості музейно-педагогічного підходу ми виокремлюємо?

1. Використання загальних принципів педагогіки в специфічних умовах відкритого музейного середовища.

• музейно-педагогічний підхід – це постійний діалог, коли відвідувача розглядають не як пасивного споглядача музейних експозицій, а як активного учасника процесу спілкування, що здійснюється саме в музейному середовищі;
• музей виконує роль експерта, який просуває методологію та приваблює учнів процесом пізнання, а не нав’язує односторонні знання.
• Відвідувач отримує відповіді на питання завдяки тому, що музей пропонує пережити досвід інших людей, спираючись на наявні знання та навички, і прагне, щоб відвідувачі відчували при цьому сильні враження.
• в основу музейно-педагогічної діяльності покладено систему або цикл музейних заходів для конкретної аудиторії, у той же час центром сприйняття є музейний предмет, експонат, експозиція;
• музейна педагогіка як технологія активного навчання орієнтована на активне входження (долучення) учнівської та студентської молоді в діяльність зі створення музейних експозицій,  супроводу виставок, екскурсій.

Які родзинки, привабливі сторони має музейна педагогіка?

• традиційний для музейної педагогіки наратив сьогодні трансформується завдяки технології «storytelling» («мистецтво розповідання історій»); Основна частина музейних відвідувачів стає його «адептами» через пережиті емоції. Приклади реалізації технології «storytelling» в музеї (Delaware Art Museum, США, де відвідувачі об’єднують сюжети картин з біографіями художників). Артхаб активно застосовує сторітеллинг, перетворюючи перегляд світлин у оповідь, декламування віршів – співставляємо з періодом написання, переживаннями автора, спогади сучасників – з біографічними нарисами, просторові  інсталляції – з філософськими джерелами та підгрунтям творчого процесу.

Приклади реалізації сторітелінгу:

• Оповідь через біографію: тематика фокусується не лише на особливостях поетики, художніх засобів, але й на романтичній історії між митцем та його музою, між ліричним героєм та його світосприйняттям, життєвими принципами та утисками збоку тоталітарного режиму.
• Аудіогіди с «живими» історіями: замість сухого літературознавчого аналізу – інтерпретація від особи автора чи персонажа.
• Зв’язок з регіоном: сюжети часто вибудовуються навколо історичних місць, культурних традицій. Здавалося б, усі знають історичні назви частин міста, але для багатьох школярів часто вони стають відкриттям. Написання багатьох творів пов’язане з конкретними місцевостями: ріки – Дніпро, Південний Буг, Кодима, міста – Голованівськ, Первомайськ, Київ, Кривий Ріг. А історичні нариси «14 столиць…» охоплюють усю Україну.
• Використання театралізації з сюжетом художнього твору: показ фрагментів фільмів (Климко, Сіроманець, Повість полум’яних літ», вистав, буктрейлерів (Гусенятко, Сіроманець). Такі методи допомагають відвідувачам краще зрозуміти контекст эпохи, эмоційно долучитися до мистецтва.
• активне застосовання  методів театралізації, вільних асоціацій, діалогічного спілкування, стимулювання діяльності, спрямованої на вироблення в аудиторії самостійних висновків, особистісного підходу до інтерпретації та емоційного переживання фактів та подій . Так, перед декламуванням вірша «Ходімте в сад…» діти заохочуються до бесіди: чи маєте ви вдома сад? Які враження отримали, побувавши в саду? В яку пора року сад вас особливо здивував, зачарував. А тепер прівняйте свої враження з враженнями письменника. У бесіді про квіти, відвідувачі заохочуються до бесіди про улюбені квіти? Чим приваблюють? Потім акцентується увага на улюблених квітах письменика та образах квітів у віршах.  «І квітів жовто-синя повінь біжить навшпиньках до Дніпра».

• впровадження мультимедіа створює нову естетику музейного простору, покликану формувати психологічну доступність музею й таким чином забезпечувати відвідуваність музею, як багатофункціонального центру,
• широке застосування в просторі музею технік експресії, колірної гами, дизайнерського стилю  створює унікальні можливості перетворення приміщення у предметно-просторове середовище, де синтезується та передається символічна історико-культурна та художня інформація.
• у межах культурно-освітньої роботи музей усе більше орієнтується на широкого користувача, акцентуючи увагу на «живому спілкуванні». Музей не нав’язує односторонні знання, а залучує до науки та досліджень . Приклади: Проведення класичного музейного уроку з елементами «занурення» та презентації  (вчителі Анастасія Рябикіна, Світлана Чаловська)

П’ять практичних елементів нового підходу щодо розуміння музейної педагогіки з позиції вчителя-практика:

1. Музейні педагоги підкреслюють більшу ефективність циклових занять. У той же час одноразовий візит до музею більше трактують як проведення вільного часу, ніж елемент процесу навчання;
2. застосування музейної педагогіки часто супроводжується широкою культурною програмою — прослухування художніх творів, декламування, пісенна творчість, зустрічі з артистами, концертами, театральними виставами, художніми виставками.
3. музейна педагогіка не обмежується мистецькими заходами в процесі мандрівки експозицією — вона передбачає застосування активних методів навчання та емоцій.
4. музейна педагогіка нерозривно пов’язана із видавничою діяльністю, підготовкою сценаріїв уроків та дидактичних матеріалів;
5. поняття музейної педагогіки починає стосуватися не лишесуто шкільної освіти, а й, стаючи елементом арт-терапії;

Попри всі переваги музейної педагогіки, недоречно говорити про механічне перенесення всього комплексу педагогічних принципів у сферу цієї наукової дисципліни.

• Не слід забувати, що найважливішим складником музейно-педагогічного процесу є музейний предмет, який так само є носієм знання, як і музейний педагог.
• Саме довкола музейного предмета як визначної історичної, художньої, соціальної пам’ятки створюються суб’єкт-суб’єктні та суб’єкт-об’єктні відносини в музейно-педагогічному процесі, що уможливлюють його включення до експозиції, розширюють межі інтерпретації цієї пам’ятки та створюють її особливий синтетичний образ.
• Загалом, окреслюючи особливості трансформації соціальної ролі музеїв, можна умовно відзначити, що ця трансформація відбувалася еволюційно: від поширення їх просвітницької місії до формування елементів наукового знання під впливом «розвитку комунікативних практик і появи нових технологій взаємодії з відвідувачами»

Нові виклики часу зумовлюють розвиток нових форм і методів у навчанні, тож використовуючи нові освітні технології музейної педагогіки.

«Я хочу більше дізнатися»: учні розглядають книги з автографами письменника, видані за його життя. Світлини різних періодів життя та творчості, особисті речі, документи, рукописи. На основі отриманих знань діти активно включилися в дискусію «Що мені найбільше запам’яталося та сподобалося?»

«Доторкнутися долонями» і «Я все хочу знати про Вінграновського» були спрямовані на розширення доступу школярів до музейних експонатів. Діти тримали в руках раритетні книги та самостійно розповідали про них. Завдяки такому підходу створюються ефективні умови для поповнення знань та формування в учнів емоційно-ціннісного ставлення до постаті митця.

Під час віртуальної екскурсії згадуються видатні та відомі особистості, колеги та соратники О.Довженко, І.Дзюба, В.Симоненко, О.Різників, Тютюник та інші

Під час підготовки музейного уроку варто приділяти особливу увагу віковим та індивідуальним особливостям розвитку кожної дитини. Діти молодшого шкільного віку мають конкретно-образне мислення, безпосереднє сприймання, нестійку увагу. У роботі з ними використовуються словесні й практичні методи: сюжетні ігри, бесіди, театралізація. В учнів середніх класів формується абстрактне мислення, раціональний підхід починає переважати над емоційним мисленням. Під час взаємодії з ними застосовую практичні й проблемно-пошукові методи: порівняльний аналіз, пошукову діяльність. Щодо учнів старших класів, то вони вже мають сформоване абстрактне мислення, більш високий інтелектуальний рівень; відтак, у роботі з ними використовую проблемно-пошукові й дослідницькі методи: конференції, написання рефератів, доповідей, підготовка та проведення екскурсій, захист проєктів.

Упродовж  музейного уроку учні збагачують не лише знання, а й духовний світ, мають змогу краще усвідомлювати цінність та значення місцевих, регіональних традицій, що сприяє вихованню поваги до цінностей свого народу.

Музейний урок має свої особливості: відрізняється від звичайного уроку тим, що джерелом нової інформації для учнів є не тільки розповідь вчителя чи екскурсовода, але й оригінальні пам’ятки історії та культури, предмети побуту, документи.

В чому родзинка інтегрованих бібліотечно-музейних уроків?

Подібні  інтегровані заходи покликані формувати художньо-літературний смак, розвивати пам’ять, мислення, зв’язне мовлення, навички доброзичливої комунікації, і, звичайно ж, збагачувати учнів новими знаннями. Ще раз переконуємось, що  інноваційні екскурсійні технології , співпраця музею з закладами освіти  перетворюють відвідувачів з позиційно пасивних глядачів на активних учасників інтерактивного музейного простору, запрошують до активної співучасті у культурно-освітніх процесах..

На уроках  використовується місцевий краєзнавчий матеріал, який є невід’ємною частиною вивчення вітчизняної історії. При підготовці до таких уроків враховуються архівні фонди музею, тематичні експозиції. Відібраний матеріал має суспільно-корисну спрямованість, носить пошуково-дослідний характер.  При плануванні музейних уроків, уроків-екскурсій вчителі залучають учнів до підготовки уроку, дають випереджувальні завдання, готують декламування. Це пробуджує у дітей  інтерес до творчості Миколи Вінграновського, до історії краю. Тому на уроках  встановлюються міжпредметні зв’язки, інтегруються набуті знання, синхронізуються події історії краю з подіями історії України.

Висновки: Аналіз концептуальних засад музейної педагогіки в контексті трансформації соціальної ролі музеїв демонструє нам щоразу ширший контекст та якісну еволюцію музейно-педагогічної діяльності, спричинену змінами розумінням музею як спеціального освітнього простору.  Музей –це  можливість не обмежуватися датами і фестивалями.  Це осередок, де не перестає звучати слово Вінграновського: екскурсії, уроки, зустрічі, семінари, виставки, вистави, лекторії.  Музей – це своєрідний  портал, який постійно відкритий для зворотнього зв’язку з геніальною особистістю.  Відвідувачі  разом з екскурсоводом щодня ідуть стежками життя та творчості письменника, відкриваючи для себе світ краси художнього слова, природи, світ добра, любові, загальнолюдських цінностей. 

 

Наталія Терещенко –  письменниця, голова художньої ради Артхабу Вінграновський. Керівник спільноти МОВОСВІТ, авторка низки дослідницьких та культорологічних проєктів. Модератор засідання круглого столу «Мистецький світ Миколи Вінграновського в контексті сучасної доби.»