Микола Савка – талановитий майстер слова з Баштанщини

«Приємна й милозвучна поезія, натхненна ріднокраєм, спонукає до творчого оспівування краси нашої природи крізь глибинне сприйняття її нашим дивовижним, древнім, визріломудрим народом» – так відгукнулась про поезію Миколи Савки письменниця Антоніна Пожарницька.  Ці слова дуже влучно відтворюють суть творчості нашого земляка, друга Артхабу «Вінграновський» Миколи Савки. Вірші письменника  з Баштанщини – це опоетизований вияв любові до рідної землі, до степу, до того, що нас оточує і супроводжує усе життя. 

Його лірика не тяжіє до складної метафоричності чи інтелектуального експерименту. Вона побудована на щирому переживанні, глибоких патріотичих почуттях, ясній образності та мелодійності. У неймовірній красі розкривається не лише Баштанський край та величний південний степ, але й інші чарівні куточки рідної Миколаївщини. Особливо щемною поетичною хронікою є  історія війни в Україні, написана серцем поета. Кожен рядок його поезії  дихає щирістю, любов’ю до Батьківщини,  повагою до людської долі.

Вірші  знаходять відгук у широкого кола читачів

Збірки Миколи Савки є у вільному доступі у Футуристичній біліотеці-музеї  Миколи Вінграновського міста Первомайська. Вони користуються популярністю серед читачів, як юних, так і дорослих. Шанувальники поезії незмінно обирають твори Миколи Савки для декламування в рамках проєкта «Бентежні вірші. Миколаївщина». Сила його поезії – у щирості, мелодійності, довірливій інтонації. Вірші легко читаються, звучать пісенно й викликають відчуття душевного затишку й гармонії. Саме тому вони знаходять відгук у широкого кола читачів.  Це поезія, що нагадує про красу повсякденного життя, вчить уважніше дивитися на природу, цінувати рідний край, берегти любов у своєму серці, віддавати шану мужності захисників.

Друзі, запрошуємо вас продовжити традицію і обрати  патріотичну, пейзажну, громадянську лірику Миколи Савки для декламування та створення відеовіршів. Збережімо разом поетичний голос воєнного часу та створімо літопис сучасної Миколаївщини

 

ПРО ЩО ВІН МОВЧИТЬ

Про що не розкаже цей сивий комбат,

Схилившись над мапою бою?

Про те, що як син йому кожен солдат,

Кого він закрив би собою?

 

Але на війні не уникнути жертв…

І гинуть там зовсім ще юні.

А серце й душа – як оголений нерв,

І права немає на сумнів.

 

Про те ще мовчить посивілий комбат,

Що зайве сьорбнув з чаші болю,

Про те, що не може вернути назад

Полеглих за щастя і волю.

 

По-зрадницьки збігла пекуча сльоза –

Знамено вже над висотою!

Як люди, заплакала, навіть гроза –

Якою ж далось це ціною!..

 

По полю ішов сивочолий комбат…

Упала знов з гуркотом міна!..

«Пробач мені, синку, ти – янгол-солдат», –

Схиляючись, став на коліна.

 

Йому тридцять п’ять, а вже білий, як сніг,

Запалені очі червоні…

Зробив командир навіть більше, ніж міг,

І шлях його – як на долоні!

05.08.2026р. Микола Савка

 

НАЙГАРНІШЕ ЛІТО

Походив я немало світом

І дива зустрічав не раз.

Але з них найгарніше літо,

Що буває лише у нас.

 

Коли в полі гуляє вітер –

Наче в морі, штормить в житах,

В тихих плавнях тендітні квіти,

Як в колисці дітей, хита.

 

На траві діаманти-роси,

Джміль збирає пилок, нектар,

Миють верби у річці коси –

Ну, хіба це не Божий дар?

 

Я вдихаю на повні груди,

Циркулює шалено кров.

Дивовижа така повсюди,

А у серці живе любов!

 

Де ще небо таке блакитне?

Де так раді усі дощам?

Неймовірне все й колоритне –

Від акації до плюща…

 

Походив я немало світом,

Але то – не моя земля,

Не таке на чужині літо,

Й не такі там степи й поля!

03.08.2026р. Микола Савка

 

МОЛИЛАСЯ ДИТИНА

 

Зверталося дівча мале до Бога,

Молилося невміло – як могло:

«Даруй, будь ласка, Боже, перемогу,

Щоб нашій мамі сумно не було.

 

Я не прошу ні іграшок, ні статку –

Лише від смерті всіх оборони.

Нам треба перемога, аби татко

Додому повернувся із війни.

 

Тоді ми перестанем сумувати –

І братик буде радісний, і я!

Самі про себе зможемо подбати,

Бо разом, як Ти бачиш, ми – сім’я».

 

Дивилась на іконку, шепотіла,

Раз по раз витираючи сльозу.

Молилася дитина як уміла,

Від рідних відвертаючи грозу.

 

Наївно, по-дитячому, та щиро:

“Я ще раз помолюся – не зіб’юсь!

Помилуй, Боже, нас і дай нам миру,

Й додому хай повернеться татусь!».

19.05.2026р. Микола Савка

 

НА НАШОМУ ВІКУ…

Дісталось нам на нашому віку…

Шалено виють міни і снаряди.

Усі бійці у глині і в піску –

Скидає ворог КАБи, б’є із «Градів».

 

Щоденно боротьба йде за життя…

Позаду – рідний дім, дружина й діти.

Комусь цей шлях уже без вороття,

А ми живі – й це привід порадіти.

 

Земля тремтить і стогне, як жива,

Та болю опирається і бідам.

Зелена пробивається трава

На клаптику, що спалений «сусідом».

 

Летить до нас ще й дронів цілий рій –

Шукають жертв у цім страшнім хаосі.

Останній не закінчено ще бій –

Вогонь і дим, все вибухає й досі!..

 

За правду й справедливість стоїмо,

В історію ввійшли ми як титани.

Нікому рідний дім не віддамо –

Ми стерпимо і біль, й глибокі рани.

 

Дісталось нам на нашому віку,

Та віримо у власний порятунок.

Застрягла куля поряд у піску,

А ми – живі й продовжуєм рахунок!

06.05.2026р. Микола Савка

 

НЕ ЖИТОМ

Не житом засівалося це поле,

Але тут всі поставлено крапки́.

Твій зір фіксує знову сірі кола –

Контузія далась тобі взнаки.

 

Побиті пальці, зчесані долоні,

Зотлів до половини твій рукав.

Неначе молот, стукав пульс у скроні,

Весь час повітря жадібно ковтав.

 

Чому така навколо мертва тиша?

Кричить тобі щось поряд побратим…

Йде кров із вух, як сік достиглих вишень,

Заповнює легені їдкий дим…

 

В плече штовхає ложе автомата,

А кулі – ніби злий осиний рій.

В запасі ще є ніж і є граната,

Є віра, що всеж виграєш цей бій.

 

Бо ти, мій друже, маєш силу духу,

Палку любов до рідної землі.

Прийде пора – й почуєш: «Друже, слухай,

Як нас вітають в небі журавлі!».

 

Чимсь іншим засівалося це поле –

Не квітами залита висота…

Але ти віриш, що тут буде колос,

А вітер колисатиме жита!

25.07.2026р. Микола Савка

 

 

А ТИ НЕ ЗНАВ

Не раз в пітьмі шукав дорогу,

А в часі – зниклі почуття.

Чекав не раз на допомогу,

А мав лиш болю відчуття.

 

Побачив злети і падіння,

Ти бачив захід, потім – схід…

Чекав на крила з нетерпінням,

Аби здійснити свій політ.

 

Бувало, так життя навчало,

Що пробивало на сльозу!

Уроків тих було чимало:

Відчув і тишу, і грозу…

 

Звичайно, знав, чого ти хочеш,

Й тому так вперто йшов вперед.

Зливались разом дні і ночі,

І на полин був схожий мед…

 

Чому все так – не добивайся,

Бо доля має власний план.

Хоч мовчки йди, чи сперечайся –

Підеш за нею і в туман…

 

Хоч ти всі злети і падіння

На свій рахунок записав,

Але ж то доля й провидіння

Вели тебе, а ти не знав!

27.07.2026р. Микола Савка

 

КВІТНЕ ГРАНАТ

Хтось бачив, як квітнуть гранати

На нашій родючій землі,

Як плаче згорьована мати,

Як дітки страждають малі?

 

Он сонце закрила завіса

Ядучого диму – не хмар.

Там той, хто упав, не підвівся,

А інший дотлів, як той жар.

 

Обпалена гілка граната

Розквітла, долаючи біль…

А поруч розвалена хата,

Бур’ян наповза звідусіль.

 

Десь гуркіт лунає здалека –

Відгомін і грому, й дощу…

Он сів на розваллі лелека,

Радіє живому кущу.

 

Що це не кінець, птаха знає;

Хоча тут нема цілих хат,

Надію й на мить не втрачає,

Бо бачить, як квітне гранат.

20.07.2026р. Микола Савка

МІЙ КРАЙ / сонет/

Петрів батіг, полин і злаки,

Чебрець, любисток, звіробій…

Червоно-полум’яні маки –

Степ різнобарв’ям весь рябів.

 

А вдалині – старі кургани,

Епохи скіфської привіт,

Безверхі насипні титани,

Що на собі тримають світ.

 

Ви ще десь бачили це диво?

Де квітів є такий розмай?

Тут почуваєшся щасливим!

В душі і в серці – дивограй!

Від ковили здається сивим

Південний степ – мій рідний край!

08.07.2026р. Микола Савка

 

ІНГУЛ

Інгул біжить то мовчки, то хлюпоче,

То змійкою звивається потік.

Там очерету вітер щось шепоче,

Полощуть верби коси з боку в бік.

 

Літають бабки, тріпотять їх крила,

Яскраві, неймовірних кольорів.

Реальність гарну казку тут зустріла,

А сонечко всміхається вгорі.

 

Тече Інгул, як та блакитна стрічка, –

Це диво незрівнянної краси!

Маленька, але дуже гарна річка

В минулі і в теперішні часи.

 

Латаття, водомірки, плава ряска…

Впіймала сіра чапля карася.

Природою написана нам казка,

Дивами помережена уся.

 

Ріка Інгул несе блакитні води,

Що схожі на квітуючий тирлич,

Пливе й долає різні перешкоди,

І в’ється, наче кручений панич!

24.06.2026р. Микола Савка

НЕМА НІДЕ

 

Я зрання привітався з вітром,

Почув тихенький сплеск води.

Інгул і степ – жива палітра!

Цьому радію я завжди.

 

З любов’ю йду у степ широкий

Стрічати ранок край села.

Там льон цвіте блакитноокий,

Лоскоче сива ковила.

 

Як полум’я, палають маки,

Ростуть любисток і полин.

Гойдає вітер дикі злаки –

Й не помічаєш часу плин.

 

Із кожним подихом у грудях

Я відчуваю те тепло,

Що часом не знайдеш у людях…

Тепло це – в плавнях за селом.

 

Тут ласка в крапельці-росинці,

В пелюстці кожній і листку,

У вівсюга тонкій стеблинці –

Не раз це бачив на віку.

 

Любіть свій край, оберігайте,

Бо те, що втратиш, не знайдеш!

Слова ці завжди пам’ятайте:

Такого більш нема ніде!

05.06.2026р. Микола Савка

ПОМОВЧМО, ЛЮДИ…

 

Помовчмо, люди, всі у цю хвилину,

Бо ще ніхто із мертвих не воскрес.

Віддаймо шану батьку, брату й сину,

Які вже в лавах воїнства небес.

 

Так рано нас герої покидають –

Це перший і останній їх політ…

Погляньте в небо – янголи злітають,

Назавжди залишають грішний світ…

 

Бійці всі знали: захищати треба

І діток, і дружин, й старих батьків…

А їм подарувало крила небо,

Хоча цього ніхто з них не хотів.

 

Всі мріяли про степ, ліси і гори,

Струмки й річки, озера і моря…

Прийшла війна, принісши сум і горе,

Та є надія, що зійде зоря.

 

Рідненькі наші прагнули кохання,

Любові до країни і землі,

Тож билися незламно, як востаннє…

Вони лишили світлий слід в імлі.

 

Так рано нас герої покидають –

Це і батьки, і люблячі сини…

Ми віримо – хоробрі не вмирають,

Що кинули себе в цей жар війни!

31.05.2026р. Микола Савка

Тож чекаємо на вас  в Артхабі «Вінграновський»  для ознайомлення з творчістю Миколи Богдановича Савки та створення відеовіршів в рамках патріотичного літературного проєкту.

Наталія Терещенко, Голова художньої ради Артхабу «Вінграновський»