Покрова в творчості Андрія Антонюка

Андрій Антонюк (1941-2013)  народився 13 жовтня, у переддень великого церковного свята, що іменується Покровою. Чи звертався він у своїй творчості до образу Покрови-Богородиці? Так, звертався і неодноразово!

Художній стиль символіко-реалістичного українського міфологізму, який обрав митець для створення своїх полотен, з особливою глибиною і проникливістю висвітлив тему захисту й покровительства  Божої матері. Українська земля, на яку зазіхали завойовники усіх часів, завжди була для багатьох  ласим шматочком. Тож і захисту часто потребувала від зовнішніх ворогів. А окрім зовнішніх – ще й внутрішніх ворогів чимало. Гнобителів і грабіжників власного народу, зрадників власної країни, які сповідували лише релігію свого збагачення. Та ще й слабкості, котрі притаманні кожній людині, і які треба долати в собі…

Серед творчого спадку живописця виокремлюються три картини: «Покрова», «Покрова на Богополі», «Золота Покрова».

Картина Антонюка  «Покрова на Богополі» вражає глибоким духовним космологічним баченням Всесвіту в поєднанні з переживаннями особистого життєвого досвіду. Живописець передає на полотні увесь світоустрій, послуговуючись автобіографічними візіями – образами родини: матері, дружини, бабусі, тощо. Картина ніби зіткана з переплетіння трьох сфер: повітря, землі, води. Окрім того, вона препарує світ на потойбічний і земний, фантастичний і реальний, світлий і темний. Кожен з цих світів шукає захисту у Покрови-Богородиці, і бачить її в різних проявах. Кожен світ населений людьми й людськими душами, грішними й святими, живими й тими, що вже пішли у вічність.

Покрова на Богополі, Андрій Антонюк, 1998 р.

У композиції показано кілька  символічних арок, що розташовані по різних берегах річки. З огляду на назву картини – то ріка Південний Буг або Синюха, саме в цьому межиріччі знаходиться Боже Поле, Богопіль, де народився художник. Арки – як символічні входи, що з’єднують сакральні простори, а вода – символізує швидкоплинність часу і безкінечність світу.

В нижній частині полотна бачимо світ підземний, темні кольори, коріння рослинного світу. Бачимо, тих, хто тримає на плечах квітучу землю. Є тут і зерна, що проростають, і світлі сили, що захищають плодючість землі, її здатність давати світові силу, красу, зростання. Сивий чоловік  у вінку – символі вічного коловороту життя і смерті. Жестом він спрямовує життєдайні сили землі до входу в золоту арку. Я бачу серед них – Літо, Зиму і Весну, яки чекають своєї черги.

В середньому «шарі» – світ наземний і водний. Тут художник зобразив себе самого, ліворуч, а поруч з ним – коні на водопої. В правому куті, в образі жінки з довгим білявим волоссям, неважко впізнати його дружину Олену. Їхні погляди перехрещуються, в поглядах відчувається глибина почуттів, внутрішня напруга й тривога. В центрі картини теж зображено пару, але молодшу, у святковому одязі, як до вінчання. Поруч  височить  купол Богопільського храму.

І, нарешті, третій «шар» картини –  світ небесний, надземний. Тут, на тлі безкінечних журавлиних ключів, зображено величну Покрову-Богородицю, що турботливо схилилася над земним світом, у прагненні захистити його від лиха. Ймовірно художник зобразив у цьому образі когось зі своїх близьких – маму чи бабусю. Обличчя немолодої жінки мало нагадує традиційне зображення Богородиці. Чоло вкрите зморшками, на вустах – добра усмішка,  в руках – ікона, якою вона благословляє людей.

Через усе життя Андрій Данилович Антонюк проніс те джерело, з якої черпав світло своєї душі: “Мама і бабуся — все від них і малюється”, — казав митець… Виховувала його бабуся на основі народної моралі. “Ти в школі арифметику слухай, а іншого я тебе навчу”. Саме тому його картинам притаманна дивна гармонія, спокій, природне ставлення до речей і віра в добро.

Ось тому люди відчувають себе перед його полотнами так, ніби стоять у потоках живого світла, перед десятками ліхтариків. Усе це сяйво здатне наповнювати душу тихою радістю. Навіть, якщо не все в картинах зрозуміле і розгадане до кінця.

Ще одна картина художника під назвою «Покрова» написана у осінніх тонах темно-золотавого, червоно-коричневого кольорів. Усе тут гарне, яскраве : і одяг на жінках та дівчатках, і чиста джерельна вода, і вгодоване птаство-символ достатку, і збруя на білому красені-коні.

Покрова. Андрій Антонюк.

Але у правому куті бачимо, як простягає свої щупальці у світ лихо з жовтими очима, отруйне єство, що нагадує багатоголового змія з українських міфів та казок. Саме від нього закриває Покрова-Богородиця вразливий світ, перетворюючи колючі терна на зелені гілки й листочки.  Ніби застерігає людей бути пильними, берегти довкілля, мир і власні душі від лиха й нечисті.  На обрії  вітер гне додолу пожовклі дерева, додає тривоги: попереду  холодна зима.

Сьогодні, коли Україна стікає кров’ю, намагаючись подолати навалу нелюдів – підступного й кровожерливого ворога, ці  картини свідчать про далекоглядність, художню інтуїцію художника.  Малярські візії митця не лише сягають глибинної генетичної пам’яті, але й здатні передбачити трагічні події. Попри все, полотна Андрія Антонюка насичені глибоким патріотизмом і оптимізмом, вірою в майбутнє свого народу. Вони є нашими оберегами і джерелом світла, вони промовляють: Україна була, є і буде!

 

Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу “Вінграновський”

Фото з відкритих джерел мережі Інтернет

Loading

.