Лірика  Миколи Вінграновського в проєкті «Бентежні вірші 2022. Миколаївщина» 

Викладачка Первомайського політехнічного інституту, кандидат історичних наук, Тетяна Букіна обрала твір Миколи Степановича Вінграновського «Плач Ярославни» для участі в проєкті «Бентежні вірші 2022. Миколаївщина».

Твір прозвучав вибухово й хвилюче,  так, ніби поет передчував лихо ще тоді, коли в середині минулого століття писав свої «Атомні прелюди» . Відтак перед ним постали зловісні видіння всесвітньої катастрофи — як застереження, як гірке завбачення божевільних маній ядерною війною, яка затьмарює розум  політиків:

Мені привиділось затемнення Землі,

Водневих бомб чорнолетючі зграї,

І людство, скорчене у попелястій млі,

І хмари, як папір, горять на небокраї («Прелюд»).

У вірші «Плач Ярославни», написаному трохи пізніше і присвяченому І. Драчеві, наголошується на відповідальності митця за життя, за майбутнє людства.

Все зірвано, Іваночку! Нема

Ні горя, ані щастя, ані ери.

Сама воднево-ядерна пітьма.

Куди ж пристанеш ти, вертаючи з Венери?!

М. Вінграновський усвідомлював мету і покликання своєї творчості, відчував свою відповідальність, свій обов’язок  донести людям пересторогу перед загрозою лиха. Він виходив з найвищих мірок Любові, Волі, Патріотизму, Людяності.

Сьогодні, коли Україна потерпає від бомбардувань, і майже одна третина її території нагадує той страшний пейзаж випаленої пустелі, який зображував Микола Вінграновський в своєму творі,  людство опинилося вже за крок від ядерної катастрофи.

Відеовірш «Плач Ярославни» М. Вінграновський, виконує Тетяна Букіна

 

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

Автор: Микола Вінграновський

Читає: Букіна Тетяна

 

Життя нема. І смерть – моя оселя.

І я не я. Це дух мій кружеля.

Там, де твоя кружлялася Земля,

Де людство твоє гралося – пустеля!

 

Все зірвано, Іваночку! Нема

Ні горя, ані щастя, ані єри.

Сама воднево-ядерна пітьма.

Куди ж пристанеш ти, вертаючи з Венери?!

 

Нема, Іваночку! Нема в моїх вітрів,

Де я зигзичила за князем, за тобою.

Дніпро згорів, і голос мій згорів,

Кружляюся над пусткою німою…

 

Я плачу: людство, де ти? Земле, де ти7

Іваночку, нема тобі планети…

Іваночку… Іваночку… Мовчу…

На грудях космосу я плачу і лечу…

1961 р.

 

Якими словами ще можна переконати людство зупинити цю страшну війну і зупинити злочин століття?!

Н. Терещенко

Loading

.