Українські ЗМІ про наших земляків. Репортаж: Боротьба за український врожай

Pervomaisk.Info передруковує статтю з Кyiv Рost австралійського журналіста П.Шмігеля щодо проблем українського агробізнесу на прикладі Агрофірми Корнацьких з Первомайського району.

Іноземний журналіст трохи відкриває нам завісу, за якою можна побачити щоденні турботи людей, на плечі яких наразі органами влади, їхньою економічною політикою, звалені всі труднощі воєнного часу.

Агробізнес поставлено на межу виживання, але Корнацькі й інші, такі як вони, все одно не припиняють дбати про долю країни, її захист, про селян, численні соціальні, екологічні проблеми тощо. Про це – стаття австралійського журналіста в Київпост.

Репортаж: Боротьба за український врожай.

Богдан Вітвіцький обрав кар’єру своєї мрії, коли прийшов в український агробізнес у віці 20 років. Він дуже розумна і амбітна молода людина, справжня знахідка для динамічного аграрного сектора України.

Здавалося, все йшло за планом, коли Богдан став директором ТОВ «Агрофірма Корнацьких» («АФК»), яка за 25 років своєї діяльності вийшла на рівень виробництва до 65 тис. тон зернових та олійних на рік.

Але повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило практично все для Богдана та його молодої родини, а також для його роботодавця – родини Корнацьких. Тепер і менеджер, і власники агрофірми турбуються не лише про реалізацію врожаю з 16 тисяч гектарів зі складів підприємства, але й про його транспортування на ринок збуту.

Богдан Вітвіцький, менеджер агрофірми Корнацьких

Коли Богдан не на роботі, він разом із засновниками Агрофірми виконує обов’язки у місцевому підрозділі територіальної оборони.

Агрофірма Корнацьких, як і весь український агробізнес, також перебуває на лінії зіткнення з російською стратегією, в якій Москва використовує продовольство та енергію як зброю.

Під час мого візиту до АФК на Миколаївщині, у центрально-південнійУкраїні, Аркадій Корнацький – засновник агрофірми, народний депутат України VIII скликання та екскандидат у президенти – розказав мені про ситуацію, що склалася.

За словами Корнацького, з початку повномасштабного вторгнення не тільки різко зросли ціни на пальне та все інше, що треба для сільгоспроботи, але й виник дефіцит – дизельного палива, запчастин, добрив та всього іншого. Витрати АФК та інших виробників як мінімум подвоїлися, а ціни на зерно, які вони отримують, знизилися вдвічі-втричі. І навіть по таким низьким цінам його неможливо продати.

Але фермери – люди стійкі! Цього не відняти ні у самого Аркадія Корнацького, ні у менеджерів Агрофірми. Агробізнесу не звикати до зростаючих витрат на пальне, на брак його постачання та інших труднощів, але війна загострила ці проблеми до критичного рівня.

Проте є ще один непідконтрольний Корнацькому та іншим сільгоспвиробникам фактор, який ставить під загрозу не лише життєздатність агробізнесу – а це пшениця, кукурудза, ріпак, соняшник, свинина та городні овочі, а й усього українського агросектору…

Російська окупація, цілеспрямована блокада українських портів та знищення логістичної інфраструктури, припинення експорту сільськогосподарської продукції, ймовірно призведуть до глобальної продовольчої кризи та зростанню світових цін упродовж наступних трьох місяців – ключового періоду для врожаю в північній півкулі.

Кризовий координатор ООН із відповідних питань цього тижня сказав канадським ЗМІ: «Ціни в усьому світі зростуть на 17%. Ми прогнозуємо нестачу продовольства в багатьох частинах світу, особливо на Африканському континенті та густонаселених країнах, де пшениця є основним продуктом харчування».

Аркадій Корнацький вважає, що Україна може нагодувати як мінімум пів-світу. Він є автором законопроекту про обіг земель сільгосппризначення, вкрай потрібного для селян і держави, який не влаштовує корупціонерів і тому не приймається, як він стверджує. Також він є автором концепції Сільської політики України, зокрема придумав і створив пілотний проект Модуль-хліва-свинарника для селянського двору, який успішно діє в селі Кумари Первомайського району.

Корнацький вірить в інновації та вважає, що глобальна продовольча спроможність починається з дій на місцях. Він каже, що Україні потрібна Сільська політика, що пріоритетом державної аграрної політики має бути не тільки забезпечення сталого розвитку українського агробізнесу, але й підтримка тих, хто від нього залежить. Тобто селян, таких як 320 працівників сімейної фірми Корнацьких.

«На відміну від агровиробників більшості зарубіжних країн, ми ніколи не мали доступної фінансової підтримки. Якщо у воєнний період у цих питаннях не буде змін на краще, а також якщо в Україні врешті решт не почне діяти верховенство права, українського агробізнесу не залишиться. За цих обставин Путін може досягнути однієї зі своїх цілей – геноциду», – каже Корнацький.

Український уряд і президент Зеленський нещодавно оголошували про запровадження безвідсоткових кредитів для агробізнесу. Агрофірма теж подала заявку, але не отримала позитивної відповіді.

«Раніше ми ніколи не зверталися за кредитами, це вперше за 25 років. Коштів на посівну кампанію не було, тому що заощадження були передані для потреб оборони, а продати зерно і отримати кошти було неможливо.

Отримавши відмову в отриманні кредиту, ми були розчаровані, але не здивовані. Бо механізми надання кредитів як завжди були, так і є вибірковими та суб’єктивними. Щоб хоч трохи полегшити долю сільгосп виробників за умов наявності в країні 25-30 млн. тон лишнього зерна, уряд мав би ще на початку війни встановити мінімальний рівень закупівельних цін на зерно, базові ціни внутрішнього ринку. Це було би вкрай необхідне державне регулювання. Нічого страшного не сталося б, якби трейдери і переробники заробили трохи менше. Зате сільгоспвиробникам було б хоч трохи легше в умовах величезних «ножниць цін” – стверджує Корнацький, публічно критикуючи політику уряду.

З огляду на війну та складну політичну й економічну ситуацію, керівникам фірми довелося пристосовуватися до нових реалій. Одним з таких кроків стало призупинення інвестицій в розбудову компанії, зокрема в будівництво житла для селян та великого зберігально-переробного комплексу» – каже Аркадій Корнацький.

Тим часом Богдан Вітвіцький ділиться планами створення наземного сховища зерна в «рукавах», яке вміщуватиме до 30 тис. тонн майбутнього врожаю пшениці на термін до півроку. Так фірма намагається подолати поточний період нестабільності.

Ми відвідуємо село, де Аркадій Корнацький починав свою трудову діяльність як колгоспник. Потім він зробив успішну юридичну та бізнес-кар’єру, працюючи у Москві. Фінансові можливості дозволили йому викупити колгосп у рідному селі після здобуття Україною незалежності, та перетворити його на успішне підприємство.

Це дало можливість агрофірмі використати свої матеріально-технічні можливості для участі в обороні, допомагаючи ЗСУ, створивши місцевий підрозділ територіальної оборони – і все це за власний кошт.

Аркадій Корнацький в місцевому храмі

Біля місцевої церкви, ремонт якої фінансує Аркадій Корнацький, ми виходимо на невеличку галявину за головною брамою.

«Під час ремонту кілька місяців тому ми знайшли людські рештки в неглибоких могилах уздовж цієї лінії огорожі», — каже Аркадій. «Ці люди померли від голоду під час голодомору українців у 1930-х роках за Йосипа Сталіна, їх хоронили, ледь присипавши землею. Але село тоді вижило. Тепер його знову знищують, але воно знову виживе – як і Україна».

Через російське вторгнення Україна втратила 25% своїх посівних площ. Проте чиновники впевнені, що внутрішні потреби можна задовольнити, враховуючи, що переселенці та зовнішня міграція знизили внутрішній попит. Але це мало тішить як виробників, котрі перебувають під тиском, так і африканські країни, які імпортують близько 20% пшениці з України.

Перед війною Корнацький розпочав екологічний проєкт із днопоглиблення та очищення річки Буг, що протікає через його село.

«Такі речі не відбуваються самі собою. Ніхто крім нас не подбає про землю, на якій ми живемо. Ми зобов’язані піклуватися про свою землю і захищати її. Для цього ми тут» – сказав Корнацький.