Тютюнник і Вінграновський в творчому просторі шістдесятників

У 2021-му  році майже збіглися ювілеї двох визначних майстрів нашої літератури. Миколі Вінграновському виповнилося б 85( 7 листопада), а Григору Тютюннику — 90 (5 грудня).

Митців об’єднав один творчий простір – українська література. Їх об’єднав  також один уже усталений вимір – «шістдесятники».

Пошана  до шістдесятників  має під собою вагоме підгрунтя.  У переказах очевидців деякі події тієї епохи – смерть Сталіна, XX з’їзд партії, доповідь Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки» і початок «відлиги» – нагадують казку.  Євген Сверстюк писав: «Люди раптом прокинулись від падіння страшного ідола і кинулись до пробоїни в стіні, де він упав.  Цілі ідеологічні загони було кинуто на заліплення пробоїни. Однак одиниці кинулись її розширювати” . Це були шістдесятники. Саме в цей  непростий і цікавий час жили й творили Микола Вінграновський та Григір Тютюник.

Творчість Григора Тютюнника дає зріз соціального життя українства в 60-70-х роках і є  неперевершеним художнім документом епохи. Перші оповідання автор друкував в газеті «Літературна Україна», в котрій він працював, а також в журналах «Дніпро» та «Ранок». Далі була робота у сценарній майстерні київської кіностудії ім. Олександра Довженка, де Григір Тютюнник працював над літературним сценарієм за романом Григорія Тютюнника «Вир».

Надзвичайна вірність «правді життя», природність у поводженні компенсувалась у Григора Тютюнника наявністю вродженого артистизму. Зрештою він був у нього природнім, як і в Миколи Вінграновського – двох неперевершених виконавців своїх власних творів.

Особливо імпонує письменникові зображення внутрішнього світу людини, що формується: дитини, підлітка.

Не дарма Микола Вінграновський екранізував повість Григора Тютюнника «Климко».  Його підкупила правдива картина життя з її радощами, великими й малими людськими проблемами. Писати правдиво в  умовах  тоталітарної держави ризикували далеко не всі митці.  Шістдесятникам це вдавалрся, попри  небезпеку  потрапити в немилість системі.  «Ми на Вкраїні хворі Україною, / На Україні в пошуках її», – визнавав Вінгра­новський.  Надто багато  спостерігалося відмінностей між «українством» шістдесятників і реальним станом речей в УРСР.

«Дивна б, здавалося річ: з тих, власне, слів, якими говорять мільйони людей і користуються десятки і сотні письменників, раптом з’являється один, який ці ж прості слова ставить у такім порядку, що вони в нього живуть, як у нікого й ніде і, скільки б ти їх не читав, до них, до їхнього автора хочеться повертатися ще і ще. Саме таким письменником і є Григір Тютюнник»- писав Микола Вінграновський. 

Щодо Миколи Вінграновського і Григора Тютюнника, чиї річниці майже зійшлися, можна з певністю ствердити: до їхніх творів хочеться повертатися і перечитувати їх знову і  знову.

                                                                                    Антоніна Григоренко

                                                                  Старший бібліотекар 

                                                                 музею-бібліотеки Вінграновського

1,038 total views, 3 views today

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code

.