“Україна могла знищити Землю кілька разів поспіль”: унікальність музею ракетних військ на Первомайщині (ФОТО)

У селищі міського типу Побузьке в 20 кілометрах від міста Первомайська, Миколаївської області розташувався унікальний музей, де довгий час ретельно приховували глибокі підземні командні пункти і шахти з найсучаснішими на той час ядерними ракетами.

Журналісти вирішили розповісти про унікальний в своєму роді музеї ракетних військ, який не тільки єдиний в Україні, а й подібних йому кілька в світі. Пропонуємо дізнатися детальніше про це місце і відкрити таємницю, як вдавалося так довго приховувати військову частину з ядерними ракетами навіть від місцевих жителів.

Музей організований на базі реальної військової частини, так як тут свого часу перебував 92 ракетний полк. Ракетний полк – це один підземний командний пункт, а навколо нього знаходилося ще 10 шахт на пускових установках з ракетами. З одного командного пункту ракетного полку можна було запустити 10 міжконтинентальних балістичних ракет з ядерними боєголовками. Ракетний полк в місті Первомайську входив до складу 46-ї ракетної дивізії. За часів Радянського Союзу тут розташовувалося 90 шахтно-пускових установ, тобто 90 ракет було навколо міста Первомайська. Дивізія підпорядковувалася штабу армії, яка перебувала в місті Вінниця (43 ракетна армія). Варто відзначити, що крім дивізії в Миколаївській області, існувало ще 5 дивізій розміщених в Україні.

Після розпаду Радянського Союзу, на території України залишилося тільки дві дивізії. До того моменту на Первомайщині вже було 86 шахт з ракетами і Україна займала третє місце за кількістю ядерної зброї, після США і Росії.

 

В озброєнні дивізії були наступні типи ракет, як РС-18. Америка ж давала окрему назву ракетам України. Цю ракету вони називали “Стіллер”, за можливість подолання їх протиракетної оборони. Ракета була рідинна і двоступенева, а дальність пострілу досягала 10 тисяч кілометрів. Також відділялася головна частина і одна ракета могла відразу пробитий 6 цілей.

У Первомайській дивізії залишилося таких ракет тільки 40, тому що в 1988 році почалося переозброєння і надходили сучасні в той час ракети, одна з таких перша твердопаливна ракета з дальністю 12 тисяч кілометрів РС-22, американці називали її «Скальпель», через високу точності попадання. Одна така ракета могла знищити площу 200 тисяч квадратних кілометрів. Тут залишилася і найбільша в світі балістична ракета “Сатана”, дальність пострілу якої становить 15 тисяч кілометрів. Варто зазначити, що на території України знаходилося така кількість ракет, яка могла знищити нашу планету кілька разів поспіль.

Навколо місця, де зараз знаходиться музей, на відстані 10-15 км, були розташовані 10 шахт з ядерними ракетами. Така дальність розташування шахт була зроблена спеціально, щоб противник не міг одним ударом знищити всі шахти одночасно. Стіни шахт залиті міцним залізобетоном, внизу площа – 3 метри,  вгорі – до 5 метрів. Усередині шахта обшита спеціальними металевими листами високолегованої корабельної сталі.

Шахта повинна була витримати навіть ядерний вибух на відстані 50 метрів від даного місця. Туди спускався контейнер, вагою 125 тонн, який був розділений на 12 відсіків і нагадував дизельний підводний човен. Цей контейнер висів за допомогою гідравлічних амортизаторів в повітрі, не торкався ні землі, ні стелі, ні стін. І якщо буде ядерний вибух, почнеться технічне коливання землі до 12 балів, а амортизатори будуть утримувати контейнер в тому ж положенні.

Перші 10 відсіків командного пункту були нежитловими, там знаходилася тільки апаратура, в першому і другому відсіку – дизель генератор, щоб у воєнний час забезпечити електрику, далі апаратура зв’язку, електричне кондиціювання, апаратура бойового управління, з житлових приміщень було тільки два останніх відсіки ( 11 і 12 відсіки).  Дах, який важить 121 тонну, складається з заліза і бетону шарами, а в нижній частині залито ще 9 тонн парафіну, які дозволяли під час ядерного вибуху не пропускати нейтрони в шахту.

Дана шахта була призначена для багаторазового використання, можна було привести контейнер з ракетою і знову стріляти. Щоб зберегти, придумали таку систему – раніше кришка відкривалася, двигун ракети запускався прямо в самій шахті і ракета злітала з працюючим двигуном. Все вигорало, потім протягом тривалого часу приводили шахту в початкове положення.

 

Найголовніший відсік командного флоту – це місце, звідки можна було запускати ракети. У мирний час там перебувало двоє офіцерів, у кожного був свій “шлях” і своя “червона” кнопка. Однак кнопка, насправді, завжди була і залишається сірого кольору.

Щоб запустити ракету, офіцери, які сидять в спеціальній кімнаті, повинні були отримати три команди – “Бойовий режим”, “Пуск” і “Шифер”. Код з шести цифр, знаходився в “ядерній валізці” президента – в той час в Москві. Після отримання команд, необхідно було взяти ключі для пуску ракети, вставити їх в спеціальні комп’ютерні машини і натиснути кнопку “Провести пуск”. І офіцери одночасно, в інтервалі не більше 1,5 секунди, повинні були ввести три команди і натиснути кнопку. Коли пуск відбувся, через 22 хвилини мусила опинитися на території США.

Варто зазначити, що до роботи допускалися тільки високопідготовлені особи. Два працівника повинні були працювати в тандемі, навіть думати однаково, щоб в разі чого безпомилково провести пуск ракети. Вони навіть у відпустку йшли одночасно.

Також вражає і система безпеки, адже без правильного шифру або  пуску без команди, датчики записувалися і знали про це миттєво в Москві. Щоб потрапити в цю кімнату необхідно було пройти через охорону і відкрити троє дверей, знаючи при цьому спеціальний пароль. Якщо пароль вводився неправильно – спускалися 11 озброєних солдатів і розбиралися в причинах неправильного введення пароля.

Величезну територію займає експозиція під відкритим небом. Тут можна побачити і люки, звідки повинна була вилетіти ракета, і спеціальну техніку, яка ночами перевозила ці ракети. Перевозилася ракета вагою 100 тонн без головної частини (мінус 4,5 тонни). Будка в якій перевозилася ракета, билатермо скопійована, щоб волога не пошкодила робочий стан ракети.

Варто зазначити, що територія протягом десятків років була засекречена і місцеве населення не знало про існування такого об’єкта. Так як всі перевезення ракет здійснювалися тільки в нічний час доби. Тут же і розмістили різні ракети, і знамениту найбільшу в світі “Сатану”. Привезли винищувачі військові, пожежну машину і танки.

Спеціальні тягачі, які перевозили ракети, були зроблені в той час за останнім словом, адже створені в 60-х роках машини, були з автоматичною коробкою передач.

Сьогодні в єдиному в Україні музеї ракетних військ проводять щоденні екскурсії та розповідають історію, про яку мовчали багато років.

Джерело: 0512.com.ua

2,145 total views, 3 views today

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code