Олександра Білінкевич – неймовірно мудра і чарівна жінка, з якою Микола Степанович Вінграновський був у щасливому шлюбі упродовж 30 років… Кохана дружина, подруга, порадниця у творчих питаннях і розрадниця у важкі хвилини.
Лікар терапевт і кардіолог за професією, вона не лише опікувалася його здоров’ям, але й повністю взяла на свої плечі побутово-господарські клопоти. Доля нагородила митця таким дарунком після непростих років розчарувань і самотності.
Одружилися вони у 1974, обоє були вже у досить зрілому віці. Перший шлюб Миколи Степановича зі стюардесою Лідою Максимовою розпався черз 8 років спільного життя. Не склалося подружнє життя і у Олександри Іванівни, її першим чоловіком був Ярема Полотнюк, син письменниці Ірини Вільде. Власне, Ірина Вільде і познайомила Миколу Вінграновського з Олександрою Білінкевич , яка була не лише її невісткою, але й улюбленою похресницею. Батько Олександри був літературознавець, франкознавець Іван Білинкевич (1905—1996).
Подружжя прожило разом у любові, мирі і злагоді 30 років. 2004-го пішов з життя Микола Степанович у віці 68 років після важкої хвороби. Олександра Вінграновська-Білинкевич теж важко хворіла, померла на 74-му році життя, 23 березня 2011 року. Похована на Байковому цвинтарі біля чоловіка.
Після смерті чоловіка Олександра Іванівна написала неоціненні спогади про нього: «Трохи про Миколу». Тут, безперечно, відкрився її письменницький талант. Журналіст Віталій Жежера так висловився про ці мемуари: «Це унікальний текст, хоча б через те, що вдови великих людей, із цілком зрозумілих причин, часто щось прикрашають, а щось приховують. Але тут із дивовижною стриманою гідністю та відвертістю сказано все, що варто було сказати про поета, щоб він постав перед нами як жива людина із плоті й крові.»
Згодом мемуарний текст увійшов до книжки есеїв, спогадів під назвою «Маршал Вінграновський», укладач Павло Вольвач. Книга вийшла 2011 року, до її виходу Олександра не дожила півроку.
Нині ані у мережі, ані у друкованихї виданнях не знайдеш інформацї про жінку, якій у 1990 році Микола Вінграновський присвятив свою збірку поезій «Цю жінку я люблю».
Тому поява у 2021 році книги Павла Вольвача, яка містила есей «ЛЬО» саме про Олександру, була неочікуваним дарунком читачам, ковтком свіжого повітря, тендітним горнятком чистої джерельної водиці…
Надзвичайно зворушливо і щемно виписаний образ Олександри Білінкевич, дружини Миколи Вінграновського, у есеї «ЛЬО» письменником Павлом Вольвачем, автором книги «20+1, або Земля мертвих». Вольвачі і Вінграновські дружили родинами, тож Павло Іванович бачив побутову сторону життя подружжя. Він розповів про Олександру Іванівну з великою ніжністю, щирістю і навіть захопленням. Цікаво, що ця інтелігентна жінка викликала захоплення у багатьох людей, котрі її знали. З великою повагою і любов’ю про неї розповідають родичі Миколи Степановича: племінниця Ольга Коломієць, сестра Геля Степанівна (на жаль нині вже покійна), двоюрідна племінниця Валентина Кулачинська.
Навряд хтось скаже краще і точніше про взаємини подружжя Вінграновських, ніж сказав майстер слова Павло Вольвач:
«Так, Олександра Іванівна була замужем за генієм, офірно розчиняючись у чоловікові, в його силовому полі й тіні. Геній, у свою чергу, теж був за нею й при ній, цій гінкій, схожій на довгоногу птаху жінці, яка не тільки впорядковувала життя, а й розуміла – щó саме пише її чоловік, і навіть те, з чого написане постає. Взагалі, у Вінграновських було світло й чисто, в усіх значеннях. Люди, їм близькі, нам з Іриною теж видавалися світлими.»
Світла пам’ять світлій людині!
Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу «Вінграновський»
