Напередодні дня міста первомайський краєзнавець Олександр Войтов, автор низки книг з історії Первомайська, поділився своїми дослідженнями та роздумами про рідне місто з командою Pervomaisk.Info. Запрошуємо до читання другої частини інтерв’ю
Питання:
- Дехто виказує думку, що переваги для обрання назви має та частина міста, котра на момент об’ єднання була найбільш розвиненою, густонаселеною, адміністративно більш значущою. Яка частина за документальними свідченнями насправді була в той момент економічно найбільш розвиненою?
Олександр Войтов:
Якщо говорити «про частину міста, яка адміністративно була більш значущою», то це звісно перша частина міста, де ще у 1676р. було споруджено запорізьке земляне укріплення «Орел».
На початку осені 1744р. на його місці був побудований шести бастіонний Орловський шанець. У запорожців- це Орликовський шанець. Слобода, що потім виросла під його захистом, офіційно носила назву «ОРЕЛ».
У зв’язку з «переплутаним на той час у нашому історичному регіоні військовим і цивільним управлінням поселення мало ім’я – Катерининський шанець(1770р.)
Проект Ольвіополя 1784 рік.
Потім місто Катеринин (1775р.). У ті часи в «освіченій» Західній Європі особливою популярністю користувалася антична культура. Не бажаючи відставати від європейців ні в чому, Катерина 11, та князь Григорій Потьомкін намагалися «відродити» античність у назвах нових міст. Так, на карті нашого півдня з’явилися Севастополь, Сімферополь, Маріуполь, Херсон, Одеса, Овідіополь, Ольвіополь (1781р.) , Тирасполь та ін. Між іншим майже всі вони з цими назвами існують і зараз. «Козацький писар» академік Дмитро Яворницький та низка інших авторів стверджують, що у запорожців він був ОРЛИКОМ. Навіть із імперських джерел нам відомо, що українське населення любовно називало його «Горликом». Таке собі, як усі тлумачні словники пишуть, зменшувальне та пестливе від слова Орел.
У 1763 р. слобода Орел (Орлик) в історичних документах згадується вже як містечко. Наступного року тут було започатковано прикордонне комісарство, митне управління. У 1773 р. містечко вперше вводиться у ступінь міста із фортецею з отриманням прав міста. Надалі змінюється лише його адміністративне значення: повітове місто, місто військового поселення, позаштатне, без повітове місто.
Щодо села Голта, то відповідно до Яського договору від 29-го грудня 1791 року центр Голтянського каймаканства, турецьке село Голта, в якому тоді налічувалося 57 дворів, увійшло до складу російської імперії.
У територіально-адміністративному плані на початку 19-го століття казенне село Голта на законодавчому рівні стало передмістям міста Ольвіополя. Потім входило до складу військового поселення. Після його ліквідації перебувала селом у Ананьївському повіті Херсонської губернії.
Bohopol – в епоху історичної Польщі приватне місто Брацлавського воєводства та Брацлавського повіту. 1750 року на польській стороні польським магнатом Ф.С. Потоцьким у міжріччі Синюхи та Бога було розпочато його будівництво. Про це докладно повідомляють першоджерела того часу. Польські історики і сьогодні стосовно минулого Богополя застосовують цей термін: «miasto prywatne w Rzeczypospolitej».
Спочатку було засновано карантинну та митну застави та збудовано невелике укріплення. Зроблю припущення, що Ф. С. Потоцький був особисто причетний до того, що поселення, яке він заснував, отримало назву Богополь. Тобто місто на річці Бог. Ймовірно, чи міг магнат Ф. С. Потоцький, чи не міг назвати засноване ним приватне поселення містом залежало виключно від королівських привілеїв у Польському Королівстві.
На фрагменті польської карти 19-го століття відображено назву поселень: Богополь, Ольвіополь, Голта та річки – БОГ (сьогодні Південний Буг).
А, наприклад, широко відома єврейська енциклопедія Л. Каценельсона (Лев Ізраїлевіч Каценельсон був редактором Єврейської енциклопедії Брокгауза та Єфрона) повідомляла що в 1776р. Богополь в адміністративному плані значився селом.
З публікації на одному з найпопулярніших міських сайтів її авторка Т. Петровська повідомляє, що «у бібліотеці народовій в Варшаві зберігається інвентар володінь Потоцького за 1787 рік. Так в цьому інвентарі Богопіль, то місто, а не містечко».
Інвентар володінь Потоцького, де є наступний напис: “Miasto Bohopol”. Датується він 1787 роком.
Хочу помітити, що у Польському Королівстві не лише Богополь, але були й інші міста, які були засновані як приватні.
А повітовим містом з реальними правами міста він став уже наприкінці 19-го століття. При утворенні в січні 1795р. Вознесенського намісництва Богополь уперше стає повітовим містом російської імперії.
Після ліквідації Вознесенського намісництва у грудні 1796 року частина Богопольського повіту у 1798 році була приєднана до Подільської губернії, а сам Богополь повітовим містом не був «показаний».
Втративши право бути повітовим містом, в адміністративному плані він до 1919 року. вважався містечком. Причому «найважливішим у Подільській губернії». До того, як було утворено місто Первомайськ, Богополь став волосним центром і все ще вважався містечком Балтського повіту.
Відповідаючи на ваше питання, «яка частина міста насправді була в той момент економічно найбільш розвиненою, то це мабуть село Голта.
І сталося це лише наприкінці 19-го століття завдяки побудованій у 1867 році залізниці від м. Балти до ст. Голта. До речі, з самого початку і до 1882 р. вона мала назву Ольвіополь. А вже після побудови у січні 1768 р. залізничного мосту через Буг залізнична дорога дійшла вже до Харкова.
Напередодні буремних подій 1917 року в селі Голта діяла залізнична станція 1 класу, дві філії найбільших банків імперії, що фінансували промисловість. Найбільшим підприємством за кількістю робітників вважалося залізничне депо. Працювали два невеликі місцевого значення механічні заводи, великий на півдні України пивзавод, тютюнова фабрика. На правому березі Бугу діяв невеликий млин А. Гана. Були гранітний кар’єр, невеликий цегельний завод.
Будівля пивзаводу в с. Голта по вул. Гагарина №1, була побудована у другій половині 19-го століття в стилі модерн. Це визначний для міста об’єкт промисловоі архітектури.
Щодо культурного життя з початком 20-го століття у Голті був заснований театральний гурток, з’явилися бібліотека, синематограф. З гастролями регулярно виступали місцеві та заїжджі артисти. З навчальних закладів вартих уваги були 7 класне комерційне училище, єврейська п’ятикласна школа для дівчаток і жіноча прогімназія Леокадії Францівни Федорової.
Здобути технічну освіту можна було у двокласному Ольвіопольському залізничному училищі, а після його переведення до Києва у залізничній школі.
Зі споруд культу з лівого боку нинішнього скверу Перемоги височів православний храм Святого Миколая. А на вулиці Театральній, навпроти сучасного краєзнавчого музею була велика і симпатична будівля єврейської синагоги. На території прилеглої до механічного заводу Г. Фаатца стояла лютеранська кірха.
Вже на початку 20-го сторіччя місто Ольвіополь не набагато відставало від промислового села. Як кажуть вони «йшли ніздря в ніздрю».
Напередодні 1917р. у місті діяв один із найбільших на півдні України шкіряних заводів. На північній околиці міста, там, де колись була Базарна площа, знаходилася залізнична пасажирська та товарна станція вузькоколійної залізниці. Поєднувала вона Ольвіополь із Житомиром та Ольвіополь із Рибницею.
У другій половині 19-го століття у місті діяла міська дума, обирався міський голова. На початку 20-го століття в Ольвіополі вже діяло «спрощене громадське управління». У другій половині 19-го століття в Ольвіополі засновується Громадський банк, а на початку нового століття – Ольвіопольське казначейство. На північно-західній околиці Ольвіополя, поряд з вузькоколійною станцією у 1909 році була побудована міжповітова лікарня, яка надавала медичну допомогу мешканцям села Голта та навколишніх сіл.
На ольвіпольському березі Бугу діяв один із найбільших сучасних на півдні України млинів мірошника А. Гана. За своєю значущістю для економічної діяльності Голта не мало таких підприємств як шкіряний завод та млин мірошника А. Гана в Ольвіополі. Хіба що голтянський пивзавод міг скласти у цьому плані їм конкуренцію, та й той із початком Першої світової 1914 року було закрито.
Млин № 3 ( колишний Гана) в передвоєнні роки.
Найбільшою і сучасною будівлею спеціально збудованою як навчальний заклад серед трьох поселень була престижна Ольвіопольська чоловіча гімназія. Крім того, в місті було вище міське училище і п’ять початкових училищ. Серед закладів культу – найбільшим і солідним серед трьох поселень була церква Різдва Пресвятої Богородиці. А в найдавнішому і найшановнішому храмі м. Ольвіополя «Варварівському соборі», який стояв на місці похідної православної гардівської церкви, кажуть було Євангеліє – подарунок кошового отамана Петра Калнишевського.
План Ольвіополя та його передмість Голти й Богополя. 1854 р. Генеральний план місцевості м.Ольвіополя, м.Богополя та с. Голти.
В економічному плані поселення Богополь розвивалося як торгово-ремісниче містечко Балтського повіту. Основними заняттями мешканців містечка на початку 20-го століття, як і раніше, залишалися ремесло та торгівля. І вони з цим непогано справлялися.
Центральна вулиця Богополя «Велика» – це була жвава торгова вулиця, де головною дійовою особою був заповзятий єврейський торговець. Крамниці на будь який смак, аптеки та майстерні стояли по іі обидва боки. Кажучи сучасною мовою, це був такий собі богопольский «Оксфорд-стріт». Із промислових підприємств діяв цегельний завод князя Святополк-Мирського, а з фінансових установ – Сільский банк.
Діяв єврейський приймальний покій та єврейська лікарня. З закладів культу на Богополі діяла православна кам’яна Свято-Покровська церква, зведена у 1805 році, єврейська синагога та досить значна кількість єврейських молитовних будинків. З навчальних закладів у містечку була 4 класна талмуд-тора для 120 хлопчиків, училище Ягудіна, кілька початкових училищ, бібліотека.
На початок 20-го століття центральні вулиці міста Ольвіополя, містечка Богополь і села Голта немов “під копірку” мали однакову назву – вулиця Велика. У Богополі у темний час доби спочатку її висвітлювали ліхтарі типу «Вашингтон», а потім ліхтарі фірми «Самосвет» поставлені Товариством «Світло» и Торговим Домом «Ї. Собецкій» .
Питання:
- Як Ви вважаєте, чи використовує комісія і влада повною мірою той ресурс, який потрібно для вивчення громадської думки, інформування населення, консультування з фахівцями, просвітницької роботи, громадських слухань та інших форм співпраці з населенням?
Олександр Войтов:
Ми всі розуміємо у який час ми сьогодні живемо. Зараз у місцевої влади є багато справ , які дійсно повинні бути виконані в першу чергу. На мою думку сьогодні на сайтах які відносяться до місцевої влади йде відкрите та свобідне голосування за вибір нової назви для нашого міста. Кожен може проголосувати навіть з свого телефону. Да, газети своєї зараз у влади немає щоб докладно висвітлювати цей процес. Але, безперечно, влада, якщо захоче, може удосконалити свою роботу по цьому питанню. Головне на мою думку, щоб підсумки голосування людей не були спотворені. І тут треба щоб це відбувалося під контролем наших місцевих депутатів, громадкості.
Наталія Терещенко:
Пане Олександре! Дякую Вам за Ваші дослідження, професіоналізм, за активну громадянську позицію. Цінуємо Ваш внесок у справу краєзнавчого просвітництва, в поглиблення знань наших земляків про історію рідного міста. Віримо, що завдяки Вам краєзнавчий рух отримає новий стимул до свого розвитку.
Сподіваємося на подальшу співпрацю з нашою установою і бажаємо успіхів, нових знахідок і нових цікавих книг в царині краєзнавства. З днем міста Первомайська!
Продовження. Початок інтерв’ю з Олександром Войтовим читайте тут
