Аркадій Корнацький, відомий юрист, меценат та Народний депутат України VIII скликання, на своїй сторінці у Фесбук прокоментував вирок, винесений йому Вищим антикорупційним судом. Наводячи аргументи щодо незаконності дій правоохоронців, Аркадій Олексійович висловив впевненість у досягненні справедливості. Та подякував численним дописувачам, які висловили слова підримки.
Далі публікуємо текст без редакції та скорочень:
Дорогі друзі !
Отримую безліч звернень з приводу cудового вироку щодо мене. Для внесення ясності надаю одне роз’яснення для всіх, публікую моє так зване Останнє слово у суді.
Якщо цікавить – прочитайте. Там максимально стисло про суть справи. Ніякого злочину я не скоював, справа «висмоктана з пальця».
Це САП і НАБУ в даному випадку скоюють злочин, притягуючи до відповідальності не тих хто реально краде народні кошти, причому мільярдами, а того хто воює з цією мерзотою.
Я безумовно подам апеляційну скаргу, буду боротися за скасування цього незаконного вироку, а крім того обов`язково доб’юся притягнення до кримінальної відповідальності фальсифікаторів із НАБУ і САП.
Наші з вами вороги рано радуються, а усім хто вірить у мене я щиро вдячний і запевняю, що доб‘юся правди і справедливості не тільки для себе, але і для усіх нас разом.
Будемо боротися – переможемо !
Ваш Аркадій Корнацький
ОСТАННЄ СЛОВО А.О.КОРНАЦЬКОГО
У ВИЩОМУ АНТИКОРУПЦІЙНОМУ СУДІ
Шановний Суд!
НАБУ і САП звинувачують мене у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України, а саме в умисному зловживанні владою, що спричинило тяжкі наслідки.
Вони вважають, що будучи народним депутатом України, я начебто у 2014-2019 роках незаконно користувався службовим житлом (номером у готелі Верховної Ради України), оскільки, на їх думку, я начебто був забезпечений у Києві власним житлом.
Це обвинувачення є безпідставним та необґрунтованим, оскільки:
– стороною обвинувачення не лише не доведено факту вчинення мною злочину, а навпаки у судовому засіданні встановлено, що я жодного разу не використовував ні владу, ні службове становище, не впливав ні на службових осіб Управління справами Апарату ВРУ ні Готельного комплексу чи інших осіб;
– досудове розслідування стосовно мене розпочато і проведено з істотним порушенням правової процедури, визначної законом, з усіма відповідними наслідками;
– відсутня подія правопорушення, у якому мене звинувачують;
– у моїх діяннях відсутній склад інкримінованого правопорушення.
Обвинувачення є безпідставним не тільки внаслідок відсутності події злочину, але й внаслідок того, що воно не засноване на нормі права – оскільки та «редакція» статті 35 закону України «Про статус народного депутата України», що покладена стороною обвинувачення в основу обвинувачення, є явно неконституційною, а відтак вона не набула сили закону України, не має юридичної сили і не може бути підставою для регулювання правостосунків.
У зв’язку з вищенаведеним прошу Суд постановити виправдувальний вирок.
На підтвердження вищенаведеного дуже стисло наведу ключові аргументи.
Перше. Досудове розслідування розпочато з істотним порушенням приписів кримінального процесуального законодавства, а саме, відомості що можуть свідчити про вчинення народним депутатом України А.О.Корнацьким кримінального правопорушення, внесено до ЄРДР детективом НАБУ, тобто неуповноваженою особою.
Відповідно до імперативної норми частини 1 статті 4822 КПК України відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України, вносяться до ЄРДР виключно Генеральним прокурором або особою, що виконує обов’язки Генерального прокурора у порядку, встановленому КПК України для осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження.
Обґрунтованість цього ствердження – про необхідність здійснення щодо мене як особи, що має звання народного депутата України, особливого порядку кримінального провадження – вже засвідчив шановний Суд, розглядаючи дану справу колегіально саме тому, що наразі я маю звання народного депутата України точно так само, як мав його на момент вчинення, на думку сторони обвинувачення, інкримінованого мені злочину.
Недотримання стороною обвинувачення стосовно мене як особи, щодо якої має здійснюватися особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, визначеного законом порядку, призвело до суттєвого обмеження встановлених законодавством для народних депутатів України гарантій, моїх прав і свобод, що водночас є істотним порушенням визначеної кримінальним процесуальним законодавством правової процедури.
Друге. Сторона захисту надала Суду науково-експертний висновок видатного правознавця у сфері кримінального права та процесу, доктора юридичних наук Павла Берзіна, який обґрунтовано стверджує, що правовими наслідками внесення неуповноваженою особою до ЄРДР відомостей, що можуть свідчити про вчинення злочину народним депутатом, є:
– незаконність усіх вчинених слідчих та інших процесуальних дій;
– недопустимість усіх зібраних доказів;
– протиправність усіх прийнятих процесуальних рішень.
Оскільки кримінальне провадження відносно мене розпочато неуповноваженою особою, до усіх подальших процесуальних дій та процесуальних рішень в цьому кримінальному провадженні належить застосувати доктрину «плодів отруйного дерева», що знайшла своє втілення у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Гафген проти Німеччини», «Тексейра де Кастро проти Португалії », «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» (№2), а також у практиці Верховного Суду.
Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що оскільки доказове «дерево» є отруйним, то такими ж є і його «плоди».
В даному випадку, оскільки витоки кримінального провадження, тобто процесуальне рішення та дія, що спричинили початок кримінального провадження, є незаконними, то і будь-які подальші процесуальні рішення та дії є незаконними, а джерела доказів в такому кримінальному провадженні є недопустимими, і всі інші відомості, одержані в такому кримінальному провадженні, є такими ж.
Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і усього ланцюга безпосередньо пов’язаних між собою процесуальних дій, процесуальних рішень, доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.
Крім того, доктрина заборони використання «плодів отруйного дерева» знайшла своє втілення у частині 1 статті 87 КПК: недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті з істотним порушенням прав та свобод людини.
Із урахуванням викладеного, досудове розслідування в даному кримінальному провадженні проведено з істотним порушенням імперативних приписів кримінально-процесуального закону та істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, істотним порушенням визначених законом гарантій забезпечення діяльності народних депутатів України, відтак усі докази, зібрані органом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, не відповідають критерію допустимості, процесуальні рішення та процесуальні дії не відповідають, зокрема, фундаментальним засадам кримінального провадження, а саме верховенству права та законності.
Третє. Ігнорування стороною обвинувачення звання і особливого юридичного статусу народного депутата України, та особливостей процедури притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності вказує на те, що я був повідомлений про підозру з істотним порушенням визначеної КПК України правової процедури, з суттєвим порушенням гарантій, моїх прав і свобод.
Четверте. Істотним порушенням кримінального процесуального закону є також те, що досудове розслідування стосовно мене розпочато та здійснювалося заявником – детективом Яндюком (це особа з такою біографією, з якою навіть у тюрму не беруть), – ним же визначалася група слідчих, збиралися докази, вчинялися інші процесуальні дії.
Водночас пунктом 1 частини 1 статті 77 КПК України встановлено імперативну заборону детективу брати участь у кримінальному провадженні, якщо він є заявником у цьому ж провадженні.
Внаслідок цього усі процесуальні рішення вказаного детектива є незаконними, а усі докази, отримані ним чи за його участі, є недопустимими.
Це делегітимізує і кримінальне провадження в цілому.
П’яте. В даному кримінальному провадженні істотно порушено приписи КПК України щодо призначення прокурорів.
Без жодної підстави, визначеної КПК України, одні прокурори замінювалися на інших, причому цілими групами.
Це є істотним порушенням правової процедури.
Шосте. Обвинувальний акт надійшов до суду із порушенням строків досудового розслідування.
Сторона захисту аргументовано довела, що повідомлення про підозру вручено після завершення строків досудового розслідування, докази отримано поза межами процесуальних строків, що є підставою для визнання їх недопустимими.
Відповідно, поза межами строків прокурором скеровано до суду і обвинувальний акт.
Сьоме. Провадження відносно мене виділено із кримінального провадження №42018000000002581 з істотним порушенням встановленої КПК України правової процедури.
Реєстр виділених матеріалів кримінального провадження, що міститься в матеріалах судової справи, є документом, складеним неуповноваженою особою з істотним порушенням вимог КПК України, оскільки він складений та підписаний не прокурором, а детективом.
Отже і рішення щодо того, які саме матеріали підлягають виділенню, прийнято детективом з перевищенням власних повноважень, з істотним порушенням правової процедури в даному кримінальному провадженні та моїх прав як обвинувачуваного. Тут відзначився вже інший «борець з корупцією» – детектив Тєбєкін, якого наразі притягнуто до відповідальності за корупційні злочини.
Восьме. Я повністю підтримую захисника щодо нікчемності експертиз, проведених на замовлення детектива НАБУ.
Не буду на цьому зупинятися детально, лише зазначу, що:
– у зв’язку із грубим порушенням порядку проведення судових експертиз факт та розмір так званих збитків стороною обвинувачення не доведено;
– стороною обвинувачення документально підтверджено перерахування так званим потерпілим коштів готелю «Київ» лише на суму 225860 грн., а не на суму понад 900 тис. грн., як це стверджує прокурор;
– тяжкі наслідки в розумінні частини 2 статті 364 Кримінального кодексу та інкриміновані прокурором збитки повністю спростовано висновками судово-економічної експертизи, яка проведена з ініціативи сторони захисту та наявна в матеріалах справи.
– тобто тяжких наслідків, інкримінованих прокурором, належними та достовірними доказами не доведено.
Відтак правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке ставиться мені в вину, є явно необґрунтованою.
Дев’яте. Стороною захисту повністю доказано, що я не був забезпечений житлом у розумінні статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України» навіть у тій редакції, на яку посилається прокурор, і тому на законних підставах користувався готельним номером як службовим житлом.
В період з 2014 по 2019 рік у мене у Києві та поблизу нього не було власного житла, яке відповідало б критерію забезпеченості житлом народного депутата України, та у якому я взагалі просто міг би проживати, оскільки:
– приміщення по Великій Васильківській тільки формально називається квартирою, але було і є офісом, воно непридатне для проживання, що підтверджено експертизою (у ньому немає кухні, ванни, спальні), до того ж приміщення безперервно використовувався як офіс, у ньому постійно працювало до 12 осіб;
– квартира на Ярославовому Валу належала та належить моїй колишній дружині, вона купувалася за її власні кошти, що могло б бути належно підтверджено але слідством та судом проігноровано, я не маю на неї жодних прав, та за будь яких умов, навіть якби я був співвласником означеної квартири, я не мав би об’єктивної можливості проживати в ній водночас із колишньою дружиною – оскільки наші шлюбні відносини фактично давно припинилися із-за її небажання продовжувати спільне життя, і поступати всупереч її волі я не мав права;
– з лютого 2017 року у цій квартирі взагалі ніхто не міг проживати – вона була непридатна для проживання після пожежі та у зв’язку із тривалими ремонтними роботами, які загалом тривали близько півтора року. Ці обставини документально підтверджено інформацією з державних органів та додатково можуть бути підтверджені свідками, але на жаль суд відмовив у їх допиті.
Окрім того, на те що я не був забезпечений у Києві житлом вказує і той факт, що я весь час із 27 листопада 2014 року до 29 серпня 2019 року реально постійно проживав у готелі «Київ», оплачував усі рахунки які мені виставлялися готелем, а до обрання народним депутатом України та після завершення депутатської каденції також наймав у Києві житло.
Нарешті, таке резонне питання: з якого дива я жив би як якийсь турист у готелі чи у орендованій квартирі, якби я був забезпечений у Києві власним житлом, та ще й із можливістю проживання у ньому разом із дорогими мені жінкою та малолітньою донькою?!
Десяте. Стороною обвинувачення не доведено наявність у мене умислу на заволодіння коштами.
Вчинення інкримінованого злочину умисно означає, що винна особа:
– усвідомлює протиправний характер свого діяння, тобто те, що своїми діями порушить охоронюваний кримінальним законом об`єкт, чим завдасть шкоди;
– передбачає наслідки своєї поведінки.
– бажає або свідомо допускає наслідки протиправної поведінки задля одержання неправомірної вигоди.
Кожна з ознак умислу має бути доведена слідством шляхом посилання на фактичні обставини, чого не зроблено. Поза всяким розумним сумнівом, сторона обвинувачення жодним чином не довела наявність у мене умислу на вчинення інкримінованого правопорушення.
Чи усвідомлював я, що моє проживання в готелі є протиправним? Та ні, звичайно, я навіть такої думки не припускав. Якби у мене був хоч якийсь сумнів щодо законності користування номером, я сам із власної ініціативи почав би розбиратися з цим. Тим більше я не допускав, що це може спричинити шкоду будь-чиїм інтересам.
На першому засіданні фракції усіх депутатів повідомили про можливість іногороднім поселитися в готелі біля Верховної Ради – чим я і скористався, як мешканець Миколаївщини. На рецепції готелю адміністратори готелю, перед тим як видати ключ від номеру, дали мені підписати договір з готелем та додатки до нього. Я виконав цю їхню вимогу як просту формальність – інакше б ключа не видали.
Чи приховав я якісь суттєві обставини при поселенні в готель? Ні. Як я вже зазначив, я був і є переконаним, що не був забезпечений житлом, в якому я міг би проживати та ще й водночас вести депутатську діяльність, що є для народного депутата нагальною необхідністю, і тому приховувати будь-які обставини взагалі не мало жодного сенсу. Не приховував я і відомості про наявну у моїй власності у Києві нерухомість, я їх належно декларував.
Чи була у мене мета отримати неправомірну вигоду? Ні. Отримання неправомірної вигоди несумісне з моєю правосвідомістю. Як до обрання народним депутатом, так і після того я із власних коштів регулярно витрачав мільйони гривень на соціальну та медичну допомогу моїм землякам, виборцям, учасникам АТО, сотням їх сімей, дітям, багатодітним та малозабезпеченим родинам на моєму виборчому окрузі, на допомогу Силам оборони тощо. Я все життя тільки чесно заробляв своїм трудом і заробив досить значні статки, причому в умовах постійної війни з корупціонерами, яких я люто ненавиджу, для мене кожен хто отримує неправомірну вигоду є злочинцем і ворогом. І от за всіх цих обставин, та ще й коли народ довірив мені бути його представником у парламенті, я раптом спокусився б незаконно заволодіти якоюсь сотнею тисяч гривень, як вважає прокурор?
Це не просто алогічно – це нонсенс.
Якби я був таким мерзотником, як вважає прокурор, то я напевне мав би «хапати» всі без винятку видатки, гарантовані нардепам. Але ж не робив цього. Наприклад, крім права на безоплатне службове житло, народні депутати мають також право на безоплатне транспортне забезпечення, тобто на обслуговування автотранспортом Управління справами Апарату ВРУ. Я теж мав таке право, але за всі п’ять років роботи у Верховній Раді жодного разу ним не скористався.
Чому? Та тому що я мав власного автомобіля, тобто був реально забезпечений транспортом, яким і користувався для здійснення депутатської діяльності. Чим, до речі, «зекономив» для так званого потерпілого більшу суму, ніж та що інкримінується мені прокурором як незаконно отримана. Те ж саме було б і з проживанням, безумовно, якби я реально був забезпечений житлом у Києві чи поблизу нього.
Окрім того, мною були вчасно оплачено всі рахунки, які мені виставлялися готелем, на моє ж письмове звернення після виселення з готелю про остаточні розрахунки за проживання мене було офіційно повідомлено, що жодних заборгованостей я не маю.
Тому ні умислу, ні корисливого мотиву, ні мети одержання неправомірної вигоди на вчинення інкримінованого правопорушення в мене не могло бути і не було.
Одинадцяте. Я не погоджуюся з позицією сторони обвинувачення, що так званий потерпілий, як розпорядник бюджетних коштів, не повинен був перевіряти наявність підстав для виплати так званих компенсацій за найм готельного номеру. Це просто нісенітниця, таке ствердження – що бюджетні кошти можуть роздаватися просто «довіряючи на слово».
Ретельна перевірка законності та обґрунтованості виплати бюджетних коштів – це прямий і найголовніший обов’язок будь-якого розпорядника бюджетних коштів.
Саме для таких цілей, зокрема, подаються декларації про майновий стан, які були належно подані і мною, в яких відображено все моє нерухоме майно. «Потерпілий» мав безперешкодний доступ до цієї інформації, і безперечно був зобов’язаний аналізувати її на предмет законності виплат тим чи іншим особам.
Але не робив цього, нехтуючи своїми службовими обов’язками.
Тому твердження, що я приховував наявність у власності об’єктів нерухомого майна, що якимось чином ввів у оману «потерпілого» та у зв’язку із цим зловживав владою щоб нібито незаконно скористатися гарантіями депутатської діяльності, не тільки не відповідають дійсності – вони прямо суперечать їй і є абсолютно надуманими, а також використовуються для приховування злочинів службових осіб Управління справами апарату Верховної Ради України.
Окрім того, яку владу я мав над «потерпілим»? Жодної. А як я міг зловживати нею щодо нього, коли я його ніколи в очі не бачив? Та ніяк!
Якби мені було відмовлено у поселенні в готель, як би я міг змусити працівників готелю чи Апарату Верховної Ради зробити це? Криками, погрозами? Ні!
Якимось іншим чином, наприклад доганою чи звільненням? Ні. Вони не мої підлеглі, жодним чином мені не підпорядковуються, я міг би зобов’язати їх вчинити певні дії хіба що через адміністративний суд.
Тому звинувачення мене у зловживанні владою не тільки не відповідають дійсності – вони просто об’єктивно неможливими і тому є абсолютно надуманими.
Крім усього вищенаведеного хочу наголосити на двох ключових правових обставинах, які, кожна окремо, повністю виключають можливість обвинувачення мене у скоєнні інкримінованого правопорушення.
Перше. Правова визначеність. Юридичному терміну «забезпеченість житлом» притаманна безмежна правова невизначеність.
На моє переконання, наприклад, термін «забезпеченість житлом» в розумінні гарантій діяльності НДУ означає не тільки наявність у НДУ якогось пересічного житла, але і наявність окремої кімнати для того, щоб можна було працювати ночами, зберігати документи для службового користування, якусь конфіденційну інформацію тощо. І крім того – мати можливість проводити зустрічі з виборцями, колегами, експертами тощо.
На переконання прокурора, термін «забезпеченість житлом» означає зовсім інше – наприклад, навіть тільки наявність запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на квартиру. Безвідносно до того, можна у ній жити, чи ні.
На переконання суду це може бути ще якийсь варіант «забезпеченості» – наприклад, наявність орендованого житла.
Тобто терміну «забезпеченість житлом» притаманна істотна, практично безмежна правова невизначеність, на неприпустимості якої неодноразово наголошував і Конституційний Суд України, і Європейський Суд з прав людини.
З урахуванням обставин даного кримінального провадження, прошу Суд надати оцінку:
– чи було законодавство, яке регулювало питання забезпечення народних депутатів України жилими приміщеннями, стабільним, чітким і зрозумілим,
– чи містило воно однозначні правові норми, як елемент передбачуваності (прогнозованості), які могли би дати змогу та з чіткістю давали мені чи будь-якій іншій особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Притягнення мене до кримінальної відповідальності на підставі положень законодавства, які є еталоном правової невизначеності, які не дають об’єктивної можливості відокремити правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки, є неприпустимим у правовій державі, є проявом свавілля та істотним порушенням прав людини.
Друге і найважливіше. «Редакція» статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України», на яку посилається прокурор, не є нормою закону України в розумінні Конституції України, оскільки є явно неконституційною внаслідок невідповідності Конституції України за змістом, а також внаслідок порушення визначеної Конституцією України процедури прийняття правових актів, вона не вступала у дію і не може застосовуватися для регулювання правовідносин.
Зокрема, не може бути покладена в основу кримінального обвинувачення.
Мною із моїми захисниками було ґрунтовно досліджено генезис статті 35 Закону, передусім вивчені питання – чи відповідає вона Конституції України з огляду на зміни, які до неї вносилися, і яка редакція статті 35 діяла в період з 2014 по 2019 рік.
Нами доведено, що «редакція» статті 35, на яку посилається прокурор на обґрунтування обвинувачення, та яка містить термін «забезпеченість житлом»:
– ніколи не діяла;
– не є частиною Закону України «Про статус народного депутата України».
Я докладно аргументував це під час дебатів та надав Суду свою правову позицію в письмовому вигляді.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Тому прошу Суд:
– керуватися при ухваленні вироку принципом верховенства права;
– застосувати норми Конституції як норми прямої дії;
– не застосовувати явно неконституційні норми, а саме ту «редакцію» статті 35, на яку посилається сторона обвинувачення, натомість керуватися легітимною і де-юре діючою редакцією статті 35 Закону України «Про статус народного депутата України», наведеною у наданому мною письмовому обгрунтуванні;
– тлумачити всі сумніви на користь обвинуваченого.
Підсумовуючи мої заперечення проти обвинувачення, хочу наголосити, що усе наведене у сукупності вказує:
– на істотне порушення стороною обвинувачення визначених КПК гарантій моїх прав як обвинувачуваного;
– на істотне порушення під час досудового розслідування правової процедури, визначеної кримінальним процесуальним законом;
– на незаконність цього провадження – від його початку неуповноваженою особою до його завершення із направленням обвинувального акту поза межами процесуальних строків;
– на незаконність усіх прийнятих процесуальних рішень та недопустимість наявних в матеріалах справи доказів;
– на безпідставність обвинувачення внаслідок відсутності у діючому законодавстві використаної стороною обвинувачення «правової норми» як такої.
І насамкінець.
Шановний Суд!
Я не знаю, який вирок буде постановлено, і тому прошу Суд в будь-якому разі відмовити прокурору у клопотанні про зміну запобіжного заходу до завершення апеляційного перегляду справи.
Клопотання прокурора про мій арешт у день винесення вироку не має під собою жодного підґрунтя.
Моя процесуальна поведінка протягом усього досудового розслідування та судового розгляду справи повністю спростовує всі ризики, які навів прокурор. Я жодного разу навіть не запізнився на слідчі дії чи у судове засідання, хоча за нагальної потреби не раз виїжджав із Києва та з України.
Я не покину свою Вітчизну, дітей, онуків, стару матір, якій дев’яносто п’ять з половиною років і яка повністю залежить від мого особистого піклування, купу проблем сімейного бізнесу, створених можновладцями-корупціонерами, та з багатьох інших поважних причин.
Зокрема, стан мого здоров’я потребує перманентного лікарського консультування, обстежень та лікування, що в умовах неволі є неможливим, і є непідходящим, жартома кажучи, для того щоб «іти в біга» або сидіти під арештом.
Не сприяє тому щоб «іти в біга» і та обставина, що я на відміну від багатьох інших ніколи не виводив з України ні коштів, ні будь-яких інших активів, не маю за кордоном ні нерухомості, ні рахунків у банках.
Крім того, запроторення мене за грати ще до набрання вироком законної сили, як того хоче прокурор, означатиме смертний вирок для моєї матері, яка буквально нещодавно, у середині вересня і у жовтні перенесла, одну за другою, дві транзиторних ішемічних атаки, тобто два так званих мікроінсульти.
Слава Богу і лікарям, зараз мама у кращому стані, але третього інсульту вона може не пережити, він може стати для неї останнім.
Прошу Суд надати мені можливість захищатися від обвинувачення із збереженням вже визначеного запобіжного заходу.
Підсумовуючи, прошу Суд, із врахуванням усіх обставин справи, керуючись передусім Конституцією України та принципом верховенства права, винести виправдувальний вирок.
А.О.КОРНАЦЬКИЙ
27.11.2025
