Лютий, мабуть, найдивніший місяць. Люди швидко втомлюються від самотності. Тому саме цього місяця святкують День закоханих.
Кохання… ніхто і ніколи не в змозі буде до кінця пояснити що ж це таке.
Це велика загадка життя, яку прагнув розгадати не один мудрець, не один поет оспівав його, проникаючи в його глибини.
Кохання – вогонь і лід, поезія і проза, пісня без кінця і краю, що лине над безкрайніми степами, як біг струмка, як грім і блискавка, як зірка в небі. Кохання – все, що було і буде. Воно зігріває нас у свята і будні.
Саме кохання – це джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї теми завжди зверталися митці: художники, музиканти, поети.
Наш славний земляк Микола Вінграновський писав у своїй збірці «Цю жінку я люблю»:
Любити вас – любити знадність,
Любити вас – любить для вас,
Любити вас – любити радість
В червнево-вересневий час.
Художній світ Миколи Вінграновського – весь у його ліриці. Вона по-своєму кінематографічна: коли на першому плані ліричне , інтимне , то на другому — філософське . У плані найповнішої самовіддачі розгортається інтимна лірика Миколи Вінграновського, зібрана в книжці „Цю жінку я люблю” (1990 p.):
Цю жінку я люблю.Така моя печаль.
Така моя тривога і турбота.
У страсі кінчив ніч і в страсі день почав.
Від страху і до страху ця любота.
Аби ще в жнива – то було б іще…
Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко…
Цю жінку я люблю , і цю любов-лелеку
Не радістю вкриваю, а плачем.
Воно мені, мабуть, так мало бути.
Мабуть, воно так сказано мені.
Бо так вже склалось – не забуть, не збути,
Не призабути навіть уві сні.
Як чорний чай, як чорний чай Цейлону,
Мені це літо впало у лиман…
Цвів молочай. Посічкану солому
Везли з гарману – даленів гарман…
Але переживання його ліричного персонажа набагато ширші за особисті, вони наповнені спрагою віри й надії на те, що душа здатна перейти в щось вічне, суще:
Я тебе обнімав, говорив, цілував,
Цілував, говорив, обнімав — обнімаю,
Говорю і цілую — сльозою вже став
З того боку снігів, цього боку немає…
Підготувала Антоніна Григоренко
бібліотекар музею-бібліотеки Вінграновського
Пов’язані новини
Вірші Сашка Обрія – поета степу і серця
Життя без чернеток: особисті виміри долі Івана Драча та Миколи Вінграновського
Інтерв’ю Володимира Базилевського з Миколою Вінграновським за 1986 рік
