Почну трохи здалеку. Сьоме листопада 2021 року – 85 річниця від дня народження Миколи Степановича Вінграновського і початок функціонування Артхабу «Вінграновський» в місті Первомайську на малій батьківщині митця. Фундатор і натхненник цього унікального культурного центру Аркадій Корнацький довірив мені очолити художню раду установи. Це означало, що за моєї активної участі мав створюватися базовий контент Бібліотеки-музею: сценарії, екскурсії, лекторії, тощо. Почала з дослідження інформаційних ресурсів та джерел. Крім книг та архівів “поринула у нетрі” інтернету. Серед плагіаторської стихії передруків праць Івана Дзюби та Тараса Салиги (цитати з їхніх статей подавалися у Всесвітній мережі здебільшого без посилання на авторів), серед численних перекручувань фактів і дат біографії Миколи Степановича, я натрапила на 2 джерела, які мене відразу зацікавили. Це були два інтерв’ю Світлани Богдан. Одне – з Володимиром Моренцем, інше – з Василем Герасим’юком. Обидва інтерв’ю суттєво збагатили мене новою інформацією про митця та його творчість. Таким було моє перше заочне знайомство з дослідницею творчості Миколи Вінграновського Світланою Богдан.
Невдовзі в Артхабі відбулася зустріч з родичами Миколи Вінграновського: з його сестрами, племінниками та племінницями. Аркадій Корнацький, виступаючи перед гостями, повідомив, що з незабаром ми отримаємо нову книгу письменниці Світлани Богдан, котра вийшла з друку за його сприяння. Йшлося про монографію «Вінграновський: поетика міфу». А влітку 2022 -го у Первомайськ завітала і сама авторка. Так відбулося “розвіртуалення” нашого знайомства.
Світлана поділилася планами: вона пише біографічно-документальну книгу, тому приїхала на малу батьківщину митця. За 2 дні встигла побувати в школі, де навчався письменник, у обійсті, де пройшли його дитячі роки, у селі Кримці де живе його двоюрідна сестра Пташинська Лідія Іванівна, у Футуристичній бібліотеці-музеї Миколи Вінграновського на зустрічі з його рідною сестрою Гелею Степанівною та племінницею Ольгою Коломієць. Через рік – знову візит у Первомайськ, у село Кумарі – де родина мешкала в роки ІІ світової війни, робота з відео-і фоно-архівами Футуристичної Бібліотеки-музею Миколи Вінграновського. І, звичайно, були зустрічі з людьми, багато зустрічей! Не кажу вже про наші численні телефонні розмови, переписку, перемовини. Світлана прагнула радитись навіть у дрібницях, розпитувати усе до подробиць, ділитися сумнівами чи новинами. Її працездатність, наполегливість, допитливість, захоплення дослідницькою темою заслуговує на повагу.
Так народжувалась книга. І от, тримаю в руках цей плід великої авторської праці
Перше, що спадає на думку: нарешті з’явилось це видання – перше детальне дослідження біографії митця, викладене у хронологічній послідовності. Ця книга, в якій дійсно була гостра потреба, нарешті написана, вона вийшла з друку! Їй не треба шукати читача, позаяк читач сам давно її шукає, очікує на її з’яву.
Як людина, дотична до теми життя і творчості митця, можливо я сприймаю це дослідження по-іншому, ніж просто поціновувачка поезії Вінграновського чи його прози. Левова частка викладеного у книзі матеріалу мені знайома, і я дивлюсь на ці речі тими ж очима, що і його авторка Світлана Богдан. Проте перечитую усе з цікавістю, ніби вперше! Усе таке рідне, близьке, написане з душевною теплотою. Це важливо відчувати мені, корінній мешканці Первомайська, батьківщини моїх дідів-прадідів.
Друге, що мене тривожило: яку форму обере авторка для викладення матеріалу про особисте життя? Не секрет, що сучасні автори заради попиту на книгу здатні використати будь-який привід, аби розпалити нездорову читацьку уяву. Треба віддати належне коректності Світлани Богдан. Вона зайняла позицію помірковану і незалежну: оповідати, спираючись на факти, але не використовувати окремі епізоди для створення епатажу. Авторка категорично відмовилась від однобокого викладення подій, навіть якщо мала про них свою виважену особисту думку. Ці події вона подала читачеві у різнобаченні позицій оповідачів, з опертям на документи.
Третє, що привертає увагу, це авторські роздуми, спроба тлумачення текстів, фактів, подій. Знову ж таки, треба віддати належне авторці: вона робить це вмотивовано, але ненав’язливо, залишаючи читачеві простір для власних роздумів чи висновків. Микола Вінграновський – складний автор, герменевтика його творів настільки багатовимірна, що трактувати їх кожен читач ладен по-своєму. Трактування Світлани Богдан – цікаві, глибокі, вдумливі і… особистісні. Для читачів, котрі шукають підказки, вони є добрим орієнтиром у поетичних алегоріях неоромантизму, символізму та біографічних перипетій.
Вдячна авторці за те, що сміливо висвітлила сторінки і події, котрі були приховані або замовчувалися: ганебне стеження за письменником, залякування, цькування збоку специфічних органів тоталітарної держави. З неприязню до митця ставилось виключно КДБ та заангажовані предстаники влади, саме їм не потрібен був, заважав його талант і його дар, тому важливі проєкти Вінграновського (зокрема кінематографічні) не були реалізовані.
Насамкінець хочу подякувати Світлані Богдан за її великий письменницький і дослідницький труд, за важливе слово про всечасного Вінграновського. У цьому слові була і є потреба, обумовлена часом, на нього був і завжди буде запит. Як сказала письменниця Лариса Ніцой в день презентації книги в рамках Фестивалю “Вінграновський ART FEST” на малій батьківщині митця у Артхабі «Вінграновський» 7 листопада 2025 року: «Вінграновський – вічний, а партії – тимчасові.»
Наталія Терещенко, письменниця, голова художньої ради Артхабу Вінграновський
Пов’язані новини
В Будинку кіно відбулася презентація книги “Вінгран: життя Миколи Вінграновського”
“Вінгран: життя Миколи Вінграновського”. Світлана Богдан презентувала свою книгу на батьківщині митця
Авторка наукового дослідження творчості Вінграновського відвідала Бібліотеку-музей письменника в Первомайську
