Студенти медколеджу зустрілись з первомайськими літераторами в літературній студії «Мовосвіт»

Затишний простір Футуристичної бібліотеки-музею Миколи Вінграновського часто стає місцем зустрічі молоді з творчими особистостями міста. Цього разу студенти медичного коледжу зустрілися з поетесами, учасницями літературної студії «Мовосвіт», котрі ознайомили студентську молодь зі своїм творчим доробком.

Зустріч почалася з виступу поетеси Тетяни Петренко, яка зацитувала рядки Вінграновського, свого літературного кумира:

…. Дивись, яка пора!

Дивись, яке зіходить товариство!

І в твоїй долі вибито вогнисто:

Земля твоя й Вітчизна — не мара!

Поетеса говорила про велику біду, яка спіткала нашу Вітчизну – про одну з найжорстокіших війн в світовій історії. Саме ця жорстока реальність стала поштовхом до написання поезій про війну, про матір, що чекає на свого сина чи донечку, про нескорених українців, про нашу Віру, Надію на Перемогу! Один з віршів був написаний у ту сумну годину, коли відбувалося поховання її 43-х річного сусіда, Петра Кирилюка. З Героєм прощалися батьки, дружина, донечка, побратими. У загиблого був позивний «Апостол».

Пані Тетяна розповідає: « Коли від’їздили побратими, які були на поминках, усі присутні встали, а я зірвалася з місця, і ноги самі понесли мене до них. Хотілося обійняти кожного, подякувати, побажати повернутися додому живими. Скзати, що я теж мама бійця! І дуже чекаю його, свого сина!»

***

Я бачила очі, немов, ті волошки!

“Стривай, синку, дай, пригорну тебе трошки!”

Чужа тобі мама, а ти не чужий!

Тобі з побратимами завтра у бій.

Обійми мої – це обійми всіх мам,

“Ти, хлопче, на фронт передай всім синам,

Що молимось Богу і всіх вас чекаємо,

Живими додому вернутись благаємо!”

Ті очі – волошки до серця дістали

Пронизливо, ніжно і ніби сказали:

“Спасибі! Немов, рідну мати обняв!

Іду, поспішаю вже час, на вокзал.

За всіх вас, матусь, б’ємо ворога ми,

Тому, що ми всі України сини!”

Я бачила очі, немов ті волошки…

Тетяна Петренко поділилася з присутніми секретами власної письменницької майстерні, розповіла, як народжуються вірші та словесні образи у них. Попри війну, життя продовжується, і краса рідного краю цієї чарівливої осені надихає на творчість.

Співає вітер осені пісень,

На дереві тремтить пожовкле листя,

І раз за разом дощ іде удень,

Чепурячи́ калинове намисто.

За вікнами шумить осінній день,

Північний подих не зігріє сонця,

Що прагне, вітра чуючи пісень,

Зігріти лист, що тулиться в віконце…

Але не варто дуже сумувати –

Ще “бабине” зігріє землю літо.

Сріблястим павутинкам ще літати,

І золотом усі доріжки вкрито!

Ще Сонце над Вкраїною зійде,

І щезне морок – Світ буде усюди!

До українців спокій, мир прийде!

Усміхнені й щасливі будуть люди!

Тетяна Петренко, 2023

Розмову продовжила поетеса Наталія Терещенко, авторка кількох поетичних збірок, упорядниця альманаху «Артхаб Вінграновський 2022», ініціаторка проєктів «Бентежні вірші 2023. Миколаївщина.» Вона задекламувала свої нові вірші, серед яких – і твори военно-патріотичної тематики, і пейзажна лірика.

***

На полі бою воїн помирав,

Герою жити залишалось мало,

Бій вдалині гримів і завмирав,

Життя у грудях також завмирало.

Окраєць неба кольору очей

Побачив хлопець в мить якусь востаннє,

Відчув матусин дотик, а іще…

Дитинства спогад як туман розтанув.

І цілий Всесвіт непоправно зник,

Із сонцями, планетами й зірками,

Лишився тільки материнський крик,

Батьківські сльози… і на серці камінь.

Земної кулі зупинилась вісь…

Несила їй, сердешній, обертатись.

Від злої кулі Всесвіт зупинивсь.

Із серцем українського солдата.

Поетеса сформулювала надзвичайно слушні (особливо літераторам-початківцям) думки, сприятливі для плідної письменницької праці: бути спостережливим, написане обов”язково перечитувати, а прочитане — змінювати, редагувати; не бійтеся прислухатися до думки критиків, а водночас — не втрачайте індивідуальності…

***

Чим тебе пригостити, осене,

Чим віддячити за дарунки?

За проміння пестливо-лóскітне,

Золотавих віт візерунки?

За напої хмільні озонові,

Синьоокість ріки бездонну,

Душу, як немовля, оновлену,

За кленовий вінець-корону?

Павутинки губляться стóсами,

Як минущість краси у світі…

Закарбую світлинку осені,

Зупиню неповторність миті!

Н. Терещенко

Під час заняття літераторки відповіли на питання слухачів, і завершили спілкування спільним фото на добру пам’ять про зустріч в Артхабі «Вінграновський» в рамках літературної студії «МОВОСВІТ», аби зупинити «неповторність миті». Думаю, що ця зустріч надовго запам’ятається студентам.