Сороковини з дня смерті протоієрея Віктора Починка

На адресу сайту Первомайськ.Інфо надійшов лист від прихожанки Свято – Михайлівського храму, присвячений памяті протоієрея Віктора Починка.

Коли я замислююсь над сенсом життя, то завжди радію тому, що я існую, що поруч є найдорожчі мені люди, що мені дано милуватися красою навколишнього світу. Мені в світі поталанило на гарних людей. Це люди з яких я беру приклад, які вплинули на мій характер, навчили чуйному ставленню до інших людей та великої відповідальності за все що я роблю в житті. І однією з таких людей став протоієрей Віктор Починок. Майже десять років назад доля звела мене з цією людиною. Безумовно, не всім дано стати видатними і всесвітньовідомими людьми, але кожний може стати людиною, яку поважають. Саме такою людиною був батюшка: здатний прийти на допомогу, прагнув зрозуміти кожну людину, відкритий і щирий у спілкуванні з оточуючими, віддавав тепло, не чекаючи на нього взамін, не заздрив щастю інших людей. Хороший син, який намагався забезпечити своїм батькам спокійну старість і був прикладом для своєї дитини. Адже відчувати надійне плече прагне кожен, та не кожен бажає сам стати надійною опорою.

За будь-яких обставин він залишався Людиною: і у ставленні до інших людей, і у ставленні до природи, і у ставленні до свого міста. Батюшка викликав шану тому, що був людиною щирою, у якої і помисли, і вчинки викликали повагу. Як за словами А. П. Чехова «У людини все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і помисли…».

Батюшка Віктор вмів щось робити так, як інші не могли. Робити це як всі, але по-іншому, особливому, по-справжньому, не формально, з душею. Віддавати себе повністю справі до останньої краплини, був працьовитим і наполегливим. В який спосіб він досяг цього? Чи народився з відповідними навичками до служіння (чи професії????), чи Бог заклав якісь чудові властивості, яких не мають інші люди, чи він був звичайнісіньким, як всі інші, проте працею над собою досяг того ким став. Я вважаю, це передусім талант від Бога, любов до фаху та важка робота над собою. Він любив свою справу, служив Богу з любов’ю, якому він присвятив своє життя, залишаючись завжди простою людиною і витримуючи всі навантаження. Мало думав про себе, завжди піклувався про прихожан. Не любив сваритися та кричати, завжди розмовляв спокійним голосом. Тому і люди до нього ставилися доброзичливо. В скрутну хвилину люди тягнулися за його підтримкою, а він намагався вирішити питання так, щоб всі було добре. Практично неможливе, а йому вдавалося. Ось такою він був Людиною.

Духовний світ батюшки був глибокий і багатогранний, тим він був і цікавою людиною. Багато читав, протягом усього життя вчився та передавав свої знання наступному поколінню. Діти… Батюшка дуже любив їх і це було взаємно. Дітвора завжди з нетерпінням чекала його цікавих розповідей. Та що діти, дорослі припиняли свої справи та слухали, дивовижні, захоплюючі історії (Біблейські притчі, розповіді про птахів, природу та походи). А на закінчення він завжди говорив: «Ось так буває… Дивовижно!.. Хіба це не диво?!». Батюшка традиційно та з великою радістю пригощав діток солодощами. У нього завжди були приготовлені подарунки для малечі яка завітала до церкви. Багато дарував книг дорослим і дітям.

Заслуговує поваги ставлення священика до церковного хору, як говорять в народі «як до малого так і до старого», з великою любов’ю та турботою. Дійсно, в нашій церкві чисельний хор та переважають в ньому літні люди. Вони були поряд з батюшкою весь час його служіння в Свято-Михайлівському храмі. Не маючи музичної освіти, можливо вони не правильно співали, та спів у церкві для них життя, яке люди не бачили по-іншому, яке неможливо відібрати. І робили вони це з душею, любов’ю, вірою та відданістю. Бувало по-різному, але на мій погляд, хор і батюшка являлись одним цілим, пройшли багато та пережили разом. Тому він ставився з розумінням, а хор намагався не підвести його і бути «на висоті», наскільки це можливо. Багатьох з них уже немає в живих. Батюшка з доброю усмішкою згадував про кожну людину хору.

Велике значення мали його духовні цінності. Душа батюшки не була сповнена прагненням до заможності, вона бажала допомогти й захистити як близьку так і чужу людину. Одним словом, слід мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не пройти по життю сірою тінню. В цьому сенсі він був яскравою Людиною, зі справжньою духовною красою, яка сяяла різними гранями.

Життя кожної людини безцінне вже само по собі, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінчене і таке коротке. Життя – це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром – залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Батюшка Віктор зробив своє життя розумним та осмисленим, підпорядковував його великій меті, заповнював його самовідданою працею на благо парафії, присвячував його іншим людям. Життя показало як багато він зробив та досяг.

Батьки мають пишатися, що їх син виріс справжньою людиною: чесною, працьовитою, чуйною, люблячою, вірним слову і обов’язку.

Протоієрей Віктор Починок був привітним та відкритим, завжди вчив цінувати один одного, був індивідуальним і неповторним. Робив добро, не чекаючи винагороди за це, а навпаки міг постраждати. Був уважним, милосердним, не тільки співчував, а й намагався допомогти тим, хто цього потребував, не стояв осторонь, коли ображали іншу людину. А ще його здатність до самопожертви заради щастя інших виділяє його серед інших, як людину з великим серцем, у якої громадські інтереси переважали над власними.

Його життя було не простим. В ньому зустрічалось усе: радість і горе, нагороди та випробування. Напевно він стикався з підлістю, зрадою, ненавистю та болем. Але гідно витримував ці складні життєві іспити та виходив з труднощів переможцем, зберігши людяність, залишаючись воістину правдивою людиною, незалежно від ситуації.

Він був патріотом свого міста, пишався ним, шанував керівників міста, любив його жителів, знав досконало історію міста, був у захваті від природної краси міських краєвидів, сіяв добро, намагався зберігати мир і спокій у людських душах, будував прекрасне.

Батюшка Віктор сподівався та прагнув вирішити багато справ: установити опалення в храмі, устаткувати церковний двір та інше. Сподіваюся, що ми зможемо зберегти те, що він побудував (церкву, взаємовідносини в ній та певні традиції) і продовжимо його починання.

Вшановуючи пам’ять протоієрея Віктора Починка ми молимось щоб Господь дарував йому «Царство небесне і вічний спокій».

З повагою Тетяна І.