Багатостраждальна Украіна – вислів, відомий всім і безспірний для всіх. Над нею віками глумились зовнішні вороги, а сприяли ім доморощені виродки.
В часи незалежності ситуація не поліпшилась – зовнішніх недоброзичливців не поменшало, а виродків розплодилось стільки, що вони практично зруйнували країну. І саме завдяки ім стало аксіомою: політика – брудна справа.
Говорити про проблеми лише в загальних рисах – марна трата часу. Все має ім’я та призвіще, і лише коли ми іх називатимемо, матимемо шанс на очищення. Тому я хочу назвати декілька імен, які повинні бути оцінені по заслугах.
Написати про цих діячів я збирався давно, та все щось заважало.
У кінці 2012 – на початку 2013-го, коли тільки но розкусив іх, коли найсильніше пекло від іх підлості, мусів мовчати, щоб у складній ситуації не завдати шкоди Об’єднаній опозиції – вони співпрацювали з деким із іі керівництва.
Протягом 2013-го, знаходячись під пресом бандовлади, не мав змоги, не доходили руки.
Коли розгорнувся Євромайдан і ці нишпорки крутились на ньому, привласнювали пожертвування і дурили голови тим майданівцям, хто їх ще не знав, теж було не на часі, щоб не створювати підстав для міжусобиць.
Потім голова шайки, про яку піде мова, сам так “засвітив” себе на шкоду Майдану, що й додавати вже було нічого. Аж за кордон пішки утік, а його подільники тут поховались, на дно залягли.
Але пройшло всього декілька тижнів після Майдану, і ці горезвісні діячі знову випірнули, і тепер вже з перспективою незрівнянно більш драматичних наслідків іх “діяльності”, ніж усі попередні, разом узяті.
Я про “Спільну справу”, Олександра Данилюка і його найближчих посібників. Ловці політично недосвідчених душ, дрібні, але системно-шкідливі громадські псевдоактивісти, негативна роль яких вміло приховується ними самими й тими, у змові з ким вони роблять свої брудні справи.
В кінці 2010 року, вже наприкінці Податкового Майдану,мене познайомили з ними земляки-підприємці, які брали участь у тому Майдані. Його невдачу Данилюк пояснював неправильними діями і зрадою Оксани Продан та інших організаторів. Сам він, звичайно, поводився скромним героєм, до того ж за кожної нагоди підкреслював, що “його хлопці сидять”. Відповідно, треба було фінансово допомагати, що я й робив. Десь у підсвідомості, правда, інколи пропливало питання: “Як же так, твоі активісти сидять за ґратами, а ти, який начебто іх командир і повинен ще більше переслідуватись, на волі вільно гуляєш?”.
Але власні проблеми, а іх ставало з кожним днем все більше, не залишали часу на роздуми і на пошук відповідей на ці питання. Вже навесні 2011 року стало відомо, що я “маю честь” бути у списку противників влади, яких належить фактично знищити.
Пропущу багато усього другорядного із мого спілкування з “Спільною справою” в перші місяці нашого знайомства,перейду одразу до виборів 2012-го до Верховної Ради. Репресії регіоналів не залишали сумнівів щодо участі в них, я налаштовувався на виборчу кампанію, як на справжню війну. Іти на фронт було з ким – я знав, що за мною підуть активісти “Селянського Фронту”, числені друзі, товариші, селяни Миколаївщини.
Місяця за півтора до офіційного початку виборчої кампаніі від Данилюка отримав пропозицію поспілкуватись з “Батьківщиною”; познайомились з Пашинським,я згодився стати кандидатом-мажоритарником від Об’єднаної опозиції. Пізніше не раз пожалкував про це, зокрема, через неодноразове нагадування “спільносправівцями” наданої мені милості – тебе ж безплатно познайомили!
Але це було вже потім, а спочатку все було гарно й мило, і Данилюк ще й переконав мене, що шукати фахівців із проведення виборчої кампаніі не треба – вони є, це його найближчі помічники, зокрема,дехто Пилипчук,Стасів і Ніколенко.
Я і не планував когось шукати, розраховував на своїх, досвідчених у виборчих питаннях активістів з Миколаївщини, але киянам якось незручно було відмовити – все ж таки з “Батьківщиною” познайомили, тепер, як вони самі кажуть, відповідають за мене перед нею – вони й стали моїми довіреними особами, а Пилипчук – ще й керівником штабу.
Умови співпраці були прості: я надаю всі необхідні для виборчої кампаніі ресурси – штаб організовує агітацію, роботу на ДВК і ОВК, за необхідності в судах і ЦВК. Особливою умовою було те, що всі кошти будуть тратитись виключно законно, прозоро, і кожна копійка має дійти за призначенням.
Знову пропущу багато другорядного, відзначу тільки, що посланці Данилюка, як тільки прибули на Миколаївщину, вмить розкритикували мою місцеву команду як абсолютно не здатну вести роботу, але і нової команди не привели – її у них не було. Внаслідок цього виборчу кампанію все ж таки організували і довели її до переможного результату мої місцеві помічники й активісти – це сотні людей під управлінням Василя Глухова та Олександра Шкітіна.
Данилюківці ж, маючи від мене нотаріальні доручення на розпорядження виборчим рахунком, негайно підімяли під себе фінансування і утаємничили його. Я цьому зашкодити не міг, тому що був змушений виїхати за кордон, оскільки була реальна загроза замість Верховної Ради попасти за грати – у моїх політичних противників “регіоналів” залишався цей єдиний метод перемогти мене.
Як виявилось згодом, весь розхвалений професіоналізм киян звівся до дерибану коштів виборчого фонду. Крім “фінансової роботи”, правда, було у “київських технологів” ще одне заняття – пияцтво. За всю виборчу кампанію 2012 року,в період підготовки до неї й пару неділь після неї, тобто за чотири з половиною місяці, у штабі виборчої кампаніі не було проведено жодного (!!!) робочого засідання за участі начальника штабу й моїх довірених осіб,зате вони справно щодня “засідали” в готелі й на природі за пляшками!
Та не це стало основним звершенням команди Данилюка, і навіть не викрадення коштів – а вкрали чимало. “Професіоналізм” данилюківців проявився у всій повноті в той момент, коли в Первомайську на ОВК-132 завершився підрахунок даних протоколів ДВК, і електронна інформаційно-аналітична система “Вибори” зафіксувала мою впевнену перемогу над конкурентом-“регіоналом”.
Перемога в умовах застосування проти нас шаленого адміністративного ресурсу була тріумфальною, її по праву можна називати торжеством духу виборців, які не підкорилися оскаженілій бандовладі!
І цю прекрасну перемогу данилюківці … продали!
Зроблено це було хитро і просто : замість того, щоб відразу після встановлення результату виборів наполягти на підписанні вже готового підсумкового протоколу – добитися цього в присутності міжнародних спостерігачів і сотень людей на вулиці було абсолютно реально – і його доставки в ЦВК вони, на вимогу членів ОВК від Партіі регіонів … дали згоду на перерву у засіданні ОВК, та ще й на цілих 10 (!!!) годин, які були в тій ситуаціії конче потрібні “регіоналам” для організаціі “правильного результату”!
І це при тому, що закон прямо передбачає безперервну роботу ОВК до остаточного підведення підсумків виборів,що встановлюється підсумковим протоколом, і я також категорично заперечував проти перерви!
Те, як я по телефону кричав, забороняв Пилипчуку давати згоду на це грубе порушення законодавства, на створення умов для фальсифікацій, можна описувати довго і колоритно, але його аргумент “за перерву” був “убивчим”: ми втомилися, і регіонали ж теж люди !
При цьому, із трьох моїх довірених осіб – Пилипчука, Стасіва і Ніколенка – два перших взагалі жодної хвилини не перебували на ОВК, і втомитися від безперервної роботи на ній просто не могли !
Тільки пізніше я зрозумів, що бути на ОВК вони не мали можливості – ім треба було знаходитись зовсім у іншому місці, узгоджувати ціну “здачі виборів”, ціну зради, і отримувати бабло. Як і на підготовку фальсифікації, на ці “процеси” також були потрібні ті 10 годин – вибори не кіло печива, швидко не сторгуєшся!
Вже потім, після зради данилюківців, в Первомайську під ОВК-132 було повстання народу, перемогу якого продавали, був штурм “Беркуту”,розгром приміщення ОВК, викрадення протоколів і всі інші подіі, що обійшли телеекрани всього світу, але основне залишилось за кадром і відбулось поза межами ОВК,під тихий шелест зелених купюр, які так милі нашим “героям”.
Не “Беркут” украв перемогу народу,він був лише продовженням злочину, а політичні пацюки-данилюківці у змові з політичними бандитами, якими тоді керував на Миколаївщині губернатор Микола Круглов!
Думаю, ми ще повернемось до тих подій, а зараз, задля скорочення розмови, я втретє пропущу багато другорядного і відразу ж перейду до головного, що, на мій погляд, характеризує мораль Данилюка і його команди вже геть, абсолютно повно.
Зробивши свою чорну справу у моїй виборчій кампаніі, шахраі ще й розпочали проти мене “тхорячу атаку” – не чіпай, а то будемо воняти. Погрожували облити брудом не тільки в Україні,а навіть і в очах зарубіжних украінських діаспор, оскільки я в той час інтенсивно спілкувався з ними в США та Канаді, намагаючись за іх допомоги спонукати владу цих країн розпочати переслідування украінськоі бандовлади.
І атакували – завідомо брехливо, підло, низько. Інформаційні приводи видумували актуальні, на потребу дня. Зокрема, почали розкручувати в ЗМІ тему начебто наявності у мене російського громадянства (я належним чином припинив його в 2005 році, і Данилюк з компанією це добре знали) і мало не служби в ФСБ, а щоб брехня була якомога вагомішою, підключили до неї … Левка Лук’яненка.
Справа в тому, що один із підручних Данилюка, Захар Стасів, є онуком Левка Лук’яненка. Користуючись цим, ця шайка провокаторів і шахраїв використовує шановану і заслужену людину в своїх брудних інтригах, підключає до підписання завідомо брехливих і наклепницьких пасквілів не тільки самого Левка Григоровича, але, з його допомогою, і багатьох інших відомих украінців.
Робилось це не тільки проти мене, а і в багатьох інших випадках, технологія зловживання іменами заслужених людей через Левка Лук’яненка поставлена данилюківцями на потік, перетворена на бізнес!
За Олександром Данилюком і його командою є багато таких “подвигів”, за які не лише морду б’ють, а ще більше є до них питань. Можна дискутувати щодо того, на кого чи на яку мету працювати – морально, а на яку – неприпустимо. Та не може бути двох думок щодо такого ставлення до людини, та ще й такоі непересічної людини, як Левко Григорович Лук’яненко, яке є до нього у данилюківців.
Так “використовувати” його,це крайня підлість, відверта зневага,глибока образа цієї заслуженої людини. Для ублюдків, які таке витворяють, у мене є одне визначення – подонки !
І ось такі діячі, багатьом відомі як професійні провокатори й шахраї, а на прикладі торгівлі іменем Левка Лук’яненка доведено, що і подонки, покидьки,після Майдану отримують можливості впливу на рішення високих державних посадовців!
Із-за цього, власне, і публікується дана стаття.
Данилюк, як відомо, став радником Міністра оборони Украіни. Більше того, він, виявляється, був радником Гелетея ще за часів його керівництва Державною службою охорони!
Запитується: чого такого мудрого може нарадити Міністру оборони (!) адвокатишко, заточений на доставку суддям хабарів, а впридачу ще й професійний політичний провокатор і шахрай?!
Захар Стасів, який торгує репутацією свого заслуженого діда, як пиріжками, є кумом впливового високопосадовця – відповідальної,чесної й порядної людини – наближеного до Президента !
На замовлення одного багатія-корупціонера в даний час Стасів докладає шалених зусиль, щоб за допомогою кума протягнути цього “гаманця” до наступної Верховної Ради – хоч напряму через мажоритарний округ, хоч через партію Президента. Хвастає, що справу вже майже залагоджено! Без усякого сумніву, він і з інших питань намагатиметься проштовхувати різноманітні шкурні інтереси через свої зв’язки, а то й іменем кума, не спитавши його, бо це така істота – подонок. Якщо він рідного діда використовує “втемну”, то чому ж не використати у такий спосіб і кума ?!
А Данилюк, гляди, нарадить Міністру не виводити війська з оточення, зачекати, поки ситуація не стане максимально трагічною, побільше бійців загинуть, бо основний “революційний” принцип Данилюка – чим гірше, тим краще! Якщо хтось “сидить” або гине, йому піаритись є на чому!
Чистити органи влади, як того вимагає народ, треба негайно, і не тільки від таврованих приналежністю до злочинних комуністичної та “ригівськоі” партій шкідників – ще швидше і принциповіше треба нейтралізувати приховану нечисть, бо вона ще огидніша й небезпечніша !
Аркадій Корнацький,
Голова громадської організації “Селянський Фронт”.
