Припутень, горлиці і голуби. Дізнаємося більше про птахів рідного краю

Під час першої зустрічі з птахом, спало на думку – переді мною голуб-“мутант” (вибачте за порівняння). Більший за звичайного, з вираженим міцним дзьобом він важко бив крилами поміж гілля дерев. Поруч ще один. Здалося дивиною.

Продовжуючи спостерігати за птахами в мікрорайоні “Фрегат”, стало очевидно, що таких птахів декілька, а значить ця зустріч не випадкова. На запит в інтернет-мережі про цих тварин, видало кілька неоднозначних результатів. Щоб остаточно з’ясувати, хто цей дивний гість і розповісти нашим читачам, звернувся до спеціалістів.

 Допомогти ідентифікувати пернатого і розповісти про нього більше, за рекомендацією заступника директора-головного природознавця Наталії Корой, допоміг директор Національного природного парку «Бузький Гард» Владислав Артамонов. Зустрівшись з ним в центральному парку Первомайська, показав йому фотографії поміченого птаха.

– Птах на фотографіях це дійсно припутень. Я вас мабуть розчарую. Це звичайні для нашого регіону птахи. Але їх кількість може коливатися впродовж деяких періодів. Це може бути коливання в межах кількох років або навіть десятиліть. На їх присутність може впливати фактор «турбування». Якщо в ареалі їх проживання немає хвилюючих факторів – то птахів можна часто зустріти. Втім, за неспокійної обстановки гніздуватися припутень не буде.

Взагалі, в Первомайському районі гніздова фауна птахів складає приблизно 70 видів, які можуть зустрітися під час гніздування. Серед голубоподібних – це звичайна горлиця. А також горлиця, яка зустрічається тільки в населених пунктах – кільчаста, припутень і голуб, який у нас здичавів приблизно двісті років тому – це голуб сизий, що теж мешкає в межах населених пунктів. В природі такі голуби зустрічаються тільки на південному березі Криму. Колись багато людей займалося голубівництвом і частина птахів здичавіла. До речі, в селі цього голуба не зустрінеш, в більшості вони живуть у містах. Це пов’язано з тим, що в природніх умовах житло вони будують на великій висоті. Вони живуть на скелях, а в містах прихисток знайшли на дахах багатоповерхівок.

Щодо припутнів, я не думаю, що їх кількість різко виросла. Можливо, люди звертали на цих птахів недостатньо уваги, тому вони залишалися, так би мовити, непоміченими. Гніздуватися вони можуть навіть не високо над землею, якщо не впливатиме фактор турбування. Часто припутня можна бачити в лісових масивах. Місцеві жителі і мисливці називають його ще «вяхирь». Сказати що це рідкісний вид – я б не сказав, це звичайний птах для нашої фауни. Втім, їх кількість могла дещо збільшитися у зв’язку з забороною на полювання у військовий час.

Тобто цей птах є мішенню для мисливців?

Припутень, або ж вяхирь, як і  горлиця звичайна, знаходиться у списку мисливських тварин. В звичайний час полювання на них відкривають на початку серпня, якщо я не помиляюсь.

А горлиця хіба не є синонімом назви голуб?

Це два зовсім інші види птахів, які зустрічаються у нас в Україні. Один – це звичайна горлиця (мешкає за населеними пунктами), а другий – кільчаста, проживає в населених пунктах. Між собою відрізняються розміром, окрасом. Можуть утворювати сезонні групи. Після гніздування звичайна горлиця перелітає в теплі краї. Припутень теж перелітний. Кільчасті ж горлиці – осілі, зимують вдома. Є ще один голуб, він гніздиться в лісовій зоні і в наших краях майже не зустрічається – це голуб-синяк. Його занесено до Червоної книги України. Місця його проживання, біотопи, дуже вразливі.

Латинська назва горлиці кільчастої  Streptopelia decaocto. З нею пов’язана біблейська легенда, яку розповів Владислав Артамонов. Вона стосується того моменту коли Христа вели на Голгофу.  Римський легіонер, який супроводжував Христа на Голгофу, зжалився над ним і захотів напоїти молоком. Жінка, що торгувала поруч молоком, запросила за кухоль 18 монет. У солдата ж було лише 17. Жінка відмовилася продавати його дешевше. Через жадібність торговка перетворилася на кільчасту горлицю, яка увесь час вигукує decaocto (декаокто) – вісімнадцять. Коли ж вона вимовить “сімнадцять”, то знову стане жінкою. А якщо раптом скаже “дев’ятнадцять” – наступить кінець Світу.

До речі голоси у всіх голубоподібних відрізняються, туркотіння припутня взагалі може комусь здатися не дуже приємним.

Я припускаю, що бойові дії на лінії фронту впливають на склад фауни нашого краю. Чи помітили Ви зміни в екосистемі?

– В 2022 і 2023 році ми досліджували вплив бойових дій на флору і фауну. Є негативні і позитивні фактори. Спостерігається затишшя промислової діяльності, що впливає на біоту (стала сукупність рослин, тварин, грибів та бактерій, що об’єднані спільною територією поширення, ред.). На лінії ж фронту відбувається знищення біотопів. Наприклад птахи на цій території не можуть вивести своє потомство. Такі дослідження мають бути проведеними, але це наразі неможливо через проблеми з безпекою. Навіть на деокупованих територіях висока мінна небезпека, що вже казати про лінію зіткнення.

Тобто тваринний світ на Первомайщині залишається стабільним?

– Так, фауна стабільна і покращується. Це пов’язано з господарською структурою регіону. Наприклад, у зв’язку зі змінами пасовищного навантаження. Так як тваринництво занепадає, пасовищні площі деградують. З одного боку – їх розорюють, а з іншого – вони заліснюються. Ті тварини, які були прив’язані до пасовищ – вони мігрують, на їх місце приходять інші.

До речі, про тваринне різноманіття. Впродовж кількох останніх днів на околицях міста довелося зустріти оотеку – «гніздо» богомола і навіть дикого зайця. З вашої точки зору, такі знахідки не є несподіванкою?

– Ні. Зайці часто зустрічаються поруч з людським житлом. Тут зайцю безпечніше, бо діє заборона на полювання в населених пунктах (в мирний час, ред.). Тому часто зайці ховаються на околицях міст і сіл.

Що стосується богомолів, у нас зустрічається їх два види. З’явився і ще один – інвазійний. Це богомол закавказький. Він активно переміщується територією України і його особин вже зустрічають навіть на Київщині. В чому небезпека інвазійних видів? Вони займають екологічні ніші місцевих тварин, є більш активними та агресивними. Це стосується не тільки тварин, а й рослин. Фактори, які не враховували в господарській діяльності, часто ставали причиною для негативних наслідків у живому світі.

До речі, до 1960 років кільчасті горлиці в Україні не зустрічалися. Цей вид поступово переходив з азійських регіонів в регіон Дунаю, а потім розселився по всій Україні. Така експансія йде хвилями. До прикладу візьмемо вид шакалів. Прийнято вважати, що це пустельна тварина. Зараз в районі Києва він вже теж зустрічається дуже часто. Ці тварини колись тут вже були, але кліматичні зміни хвилеподібні. Може по сто або й двісті років. Разом з такими змінами мігрують і тварини: вони покидають певну територію і потім знову повертаються.

Користуючись нагодою, що довелося з Вами зустрітися, хотілося б розповісти читачам, як зараз справи у Національного природного парку Бузький гард?

В цьому році Національний природний парк відзначив своє 15-річчя. Його засновано 30 квітня 2009 року указом Президента України. До цього був складний процес створення заповідних об’єктів вздовж Південного Бугу, особливо, що стосується території від Первомайська до Южноукраїнська.

Створення парку затягнулося на 20 років з 1989 року. В той час розроблялися плани побудови декількох енергетичних об’єктів в комплексі з Южноукраїнською АЕС. Планувалося створення чотирьох великих водосховищ і кількох гідроелектростанцій, в результаті чого відбулося б затоплення значної ділянки берегів річки.

Втім, на ці плани вплинула аварія на Чорнобильській АЕС. Тоді виникла ініціатива створення заповідних об’єктів, які зберігали б каньйони Південного Бугу. Це була ще ідея Гранітно-степового Побужжя відомого еколога та природоохоронця Сергія Таращука. Це була його назва. Нажаль, він помер у досить молодому віці, але багато зробив для збереження каньйонів і територій, які ми сьогодні знаємо як Національний природний парк Бузький Гард.

Поступово створювалися об’єкти місцевого значення, заказники, заповідні урочища. Потім вони були об’єднані в регіональний ландшафтний парк Гранітно-степове Побужжя з 1994 року. Після того зросли можливості зберегти території. Але процес супроводжувався конфліктами з «Енергоатомом». В кінці кінців, ми дійшли до можливості створити Національний парк. На сьогоднішній день він охоплює територію 6138 гектар. В основному це долина Південного Бугу і є ділянки в районі річки Мертвовід. Ми знаємо їх як Трикрати і Актовський каньйон.

Цінність біоти, ландшафт – вона надзвичайна. Наші спеціалісти і спеціалісти з Академії наук і університетів – вони все більше й більше вивчають цю територію і відзначають її значимість. Важливий аспект туризму і рекреації, тобто відпочинку в природних умовах: пішохідний, водний або велосипедний туризм.

Зараз ми виконуємо чотири функції – природоохоронна, туристично рекреаційна, екологоосвітня і наукова. Всі ці функції ми виконуємо невеликим колективом. На сьогоднішній день в нас 40 штатних одиниць, які і працюють над своїми задачами.

Дякую що знайшли час для зустрічі і розповіли багато цікавої інформації. Успіху Вам у природничій діяльності. Якщо з’являться нові спостереження зі світу живої природи, обов’язково звернемося до Вас за фаховим коментарем.

Інтерв’ю підготував Сергій Сотніков