Щороку в третю неділю травня Україна вшановує пам’ять жертв політичних репресій. Цьогоріч День пам’яті жертв політичних репресій припадає на 15 травня.
Кількість жертв тоталітарного режиму в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
Метою політичних репресій в Україні радянського періоду було не лише знищення мистецької та наукової еліти, руйнування історичної пам’яті і культурно-духовних цінностей. Метою був геноцид українського народу, його фізичне винищення. Саме тому репресивна машина охопила усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян.
Серед репресованих була наша землячка, педагог, співачка, талановита письменниця, Валерія Феофанівна Джулай (19.03. 1915- 30.07.1984). Вона відбула 10 років ув’язнення за «український націоналізм». Валерія Джулай пройшла табори Воркути й Північного Уралу. Заарештували письменницю в 1945-му, амністували – тільки після смерті Сталіна. А реабілітована вона була лише через 10 років після своєї смерті, в 1994 році. Це засвідчує запис №281501 Національного банку репресованих.
Як особистість всебічно обдарована, Валерія Феофанівна намагалася нести українську культуру навіть в жорстоке середовище мордовських таборів.
Твори Валерії Джулай увійшли в літературно-художню антологію «ЄТекст Миколаївщини», яка у 2021 році побачила світ. Також з творами поетеси можна познайомитися в антології «Степове многоріччя», 2001 рік, та у збірці поезій «Я той, що духом не скоривсь», 2012 р.
Сьогодні, коли російські агресори розстрілюють мирних жителів міст і сіл, руйнують школи, музеї, театри і лікарні, намагаючись знищити все українське, життєлюбні поезії Валерії Джулай звучать з новою силою і красою. Вони звучать, стверджуючи істину істин: Україна була, є і буде!
ПІСНЯ ЗРІЄ
Пісня зріє, наливається, мов колос,
Дикі маки облітають на траву.
Зазвучить її тендітний голос,
Попід крила я її зірву.
Підніму над головою вище
І скажу: «Народжена – лети!»
Хай у крилах вільний вітер свище
Під тобою стеляться світи.
І підводять голови до неба,
Хто почує мого краю голос.
Слави мені іншої не треба,
Пісня наливається, мов колос!
(Валерія Джулай, 1981)
НАД СИНЮХОЮ
Над Синюхою ранок осінній
У серпанку колишеться синім,
Ледве мріє в тумані рука,
Чую: дише десь поруч ріка.
І відкрилася зорові ти
В безперервному плині води,
У стремлінні вперед, до мети,
Аж до моря себе донести.
Без угаву, без сну, в боротьбі
Мимохіть підкорила собі
І хмарки, і човни, і листки,
Мої мрії прозорі й хисткі.
Хочу разом з тобою, як ти,
В русі вічнім без краю пливти.
Не вертаючи з півдороги,
Без упину. Вперед до мети…
Є в житті хвилини безкінечно милі,
Ті, що їх принади й час не скине пріч.
На деревах місяць срібним павутинням
В чари обплітає вересневу ніч.
(В. Джулай, Софіївка, 1940)
Наталія Терещенко
