Вінграновський Микола Степанович – поет, прозаїк, сценарист, кінорежисер, кіноактор народився 7 листопада 1936 року в м. Первомайську на Миколаївщині. Він прийшов у поезію так, як приходять великі майстри. Музей-бібліотека Вінграновського у Первомайську зберігає книги всіх років видання.
Перші публікації М.Вінграновського стали фактом народження поета, без досягнень творчості якого український літературний процес нагадував би книгу з вирваними з неї сторінками, де зав’язуються важливі лінії сюжету. Говорячи про поезію М.Вінграновського треба сказати, що це поезія серця і водночас поезія думки. В ній домінують почуття та настрої душі. Своєрідність і принадність поетичного словника.
М.Вінграновський творить свій особливий колорит, у якому багатство проявів життя, багатобарвність і багатозвучність світу. В українській поезії радянського часу було небагато перших поетичних збірок, які б знаменували собою появу яскравих індивідуальностей. Серед них збірка М.Вінграновського “Атомні прелюди” – книга, з якою пов’язується не тільки поява нового імені, але й цілого напрямку в розвитку поезії.
Часові інтервали між збірками М.Вінграновського значно більші, ніж у інших поетів. Друга збірка поета “Сто поезій” з’явилася у світ тільки через п’ять років після “Атомних прелюдів” в 1967 році, третя -“Поезії” (вибране з двох попередніх і нові вірші) – з інтервалом в чотири роки (1971). Основна тема творчості – історична доля народу, тривога за майбутнє людства в зв’язку з загрозою термоядерної війни.
Для героя лірики М.Вінграновського характерні відчуття внутрішньої свободи, розкутість думки, бажання взяти на себе відповідальність за все, що відбувається у світі. У формі складних ліричних асоціацій і алегорій поет утверджує думку про неминучість оновлення суспільного буття, про перемогу розумного, справедливого й доброго в людській душі і взаєминах людей. В багатьох віршах М.Вінграновський показує природу в її вільностихійних і тривожних виявах, вічний рух і мінливість.
Тут все! Тут Все! Тут птахів лиш нема.
Тут їх жують з капустою і хроном.
Мети нема. Її, як птиць, жують
Із простирадлами і тютюновим димом.
Тут жовч – не жовч. Тут жовч – і та мажорна
На звуках ніжності з мережі у мережу
Убрання в мову, як в одежу,
Тут не ганьба, не жах, а норма!
І хоч збірка побачила світ півстоліття тому, поезії в ній актуальні і в наш час.
Старший бібліотекар музею-бібліотеки Вінграновського
Антоніна Григоренко
