«Людина-легенда», «Кіборг української літератури» – так сучасники називають Олексу Різниківа. А я б ще сказала – Наш Велет! І не лише літератури, а й неймовірного життєствердного духу.
Коли з’являється Олекса, то здається, що він заповнює своєю енергією всі куточки приміщення і одночасно ментально “зчитує” усю інформацію довколишнього простору! Він знає «усе» про всіх, відчуває пульс будь-якої події, він всюдисущий і сповнений мудрості життя.
Ось він заходить в Артхаб «Вінграновський». Найперше, що приваблює його увагу – портрет Миколи Вінграновського «В кожусі», репродукція роботи Святослава Божія, 1974 р. Підходить до портрету, що височіє майже до рівня стелі, вітається зі своїм другом, побратимом по перу. Коментує: «Портрет роботи Божія». Просить зробити світлину напам’ять і починає декламувати вірші Миколи Вінграновського. Один за одним, ми вже збилися з ліку: скільки ж він знає віршів напам’ять? Здається, що Олекса знає усі вірші Миколи Вінграновського… Декламує так, ніби вбиває цвяхи в той режим, котрий засудив його, Олексу, до двох термінів ув’язнення в Мордовських таборах!
Ні! Цей народ із крові і землі
Я не віддам нікому і нізащо!
Він мій, він я, він — світ в моїм чолі,
Тому життя його і ймення не пропащі!
Ви чуєте? Це мій народ — як сіль,
Як хрест і плоть мого життя і віку,
І тому доля моя, щастя моє, біль
Йому належать звіку і довіку.
У битві доль, політик і систем
Мої набої — у його гарматах.
Я не слуга його, я — син його на чатах,
Я — син зорі його, що з Кобзаря росте.
Я — син його по крові, і кістках,
І по могилах, і по ідеалах.
Не вам з оскіпленими душами в забралах
Його звеличувать в фальшивих голосах….
Між читанням віршів Олекса висловлює своє захоплення дизайнерським рішенням, оформленням Бібліотеки-музею Миколи Вінграновського. Він в захваті від побаченого, цікавиться хто працював над оформленням, хто автор проєкту, кому належить ідея та її втіленння. Розпитує про оригінальне мозаїчне покриття майданчика перед Артхабом. «Тут вкладені не тільки кошти, тут вкладено душу»- зауважує він!
Погляд митця сканує кожну світлину, документ, книгу. Він знає все про ці світлини: коли була зроблена кожна з них, в який час, в який період життя його друга – Миколи Вінграновського. Дивує усіх нас своєю феноменальною пам’яттю, декламує свої вірші, встигає телефонувати колегам, пити каву, робити усім компліменти, поринати у спогади…
І він не був би Олексою Різниківом, коли б не засвідчив свою присутність в артхабі кріпким Словом, закарбованим на папері :
«Ось і храм Миколи Вінграна. Я просто шокований! Яка краса! Аркадію! Ви-незвичайний. Скрізь у музеї Ваша душа! Микола був би задоволений. А може він з неба це все бачить. Музей – храм, гідний Миколи. Дякую. Бджола Олекса».
Такий він, наш Олекса Різників: Людина-легенда, Кіборг української літератури, Велет життєствердного духу!
Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу Вінграновський
