Образ лелеки в творчості Миколи Вінграновського та Андрія Антонюка

Лелека. Символізм в українській культурі.

Здавна українці сприймали лелелеку як символ продовження роду, сімейного добробуту, любові до рідного краю. Це любов також до батьків і прабатьків, що благословили на цей світ. Повертаючись до гнізда, лелеки, за народним повір’ям, стверджують сходження на землю весни,  віщують для оселі радість, щастя, любов.

Образ лелеки в творчості Миколи Вінграновського

Микола Вінграновський в останніх рядках дитячого оповідання «Літній вечір» згадує лелеку, як атрибут мирного неба, щасливої  родини:  «Іду. А над нами всіма — небо. Небо домашнє, як чорнобривці. Я люблю небо. Мами вдома нема, а небо є. І ще люблю небо найбільше тоді, коли в ньому летить лелека до нашої хати, і дід іде до хати з гирлигою за плечима. Я люблю небо в нас над хатою і над мамою небо люблю.»

Зворушливо-казковий образ лелеки створив Микола Вінграновський у дитячому вірші  «До нас прийшов лелека…»

До нас прийшов лелека

З косою на плечі,

Води напився з глека

Та й сів на спориші.

І так сидів лелека,

І думав те, що знав:

Пропало десь далеко

Все, що косити мав.

Пропало десь далеко,

Не видно вдень-вночі…

І плакав наш лелека

З косою на плечі.

Вірш дитячий, ніби жартівливий. Бачиться образ лелеки з косою, трохи уповільненого, а може й ледачкуватого. Але варто дорослій людині задуматися, чому ж плакав той лелека з косою на плечі, як на думку спадають різні історії, а може навіть людські долі. Таке надзвичайне мав Микола Степанович поетичне обдарування, писати для дітей, як для дорослих – і навпаки!

Символізм птаха у християнстві

У християнстві птах є символом чистоти  й вірності.  Народ завжди ставився з великою пошаною до цих  птахів.  Весною, ледь побачивши бусола у небі, до нього зверталися із проханнями про здоров’я, родючість та добробут. Досить поширеним ритуалом для зустрічі пернатих було випікання спеціального печива, що звалось «буслові лапки». Ним пригощали дітей, закликаючи цим лелек, аби ті скоріше повертались додому.

Дуже  дотепно змальовує Вінграновський такого перелітного лелеку в своєму оповіданні «Літній вечір»:

«Це вже я добре помітив, що цілу весну і літо наш лелека спить на одній нозі. Друга нога у нього відпочиває. Вона у нього для Африки. Прилітає в Африку, стає на ту відпочилу ногу, а нашу цю підгинає. Так і живе: одна нога для Африки, друга для нашої хати.»

Коли пташки відлітали у вирій вслід їм кричали «Колесом дорога!» аби  вони швидше повернулись на рідну землю. Також вважали що цією фразою можна затримати відліт птахів, а разом з тим і заморозки. Жалібне курликання птахів символізувало тугу за рідним краєм. Їхній спів не залишав байдужим нікого, настільки сумною була та лелеча пісня.

З  весняними перельотами лелек пов’язаний теж певний символізм. За давнім повір’ям восени птахи відлітали забравши із собою душі покійних та супроводжували їх в потойбічний світ. Весною ж, повертаючись додому, вони супроводжували душі немовлят, яким незабаром судилось народитися. Хто з нас не чув  у дитинстві від батьків, що дітей лелека приносить!

Образ лелеки в творчості Андрія Антонюка

Ще один наш земляк,  живописець Андрій Антонюк, звертався до образу лелеки в своїх творах, сповнених таємниць українського міфологізму, яскравої фольклористики і  глибокого символізму.

В картині «Лелека» зображений  птах, що спускається з неба на золотаво-солом’яну стріху білявої хати. Обійстя візуально зливається з прозорим чистим обрієм  і білими хмаринами. Приліт лелеки ніби віщує про зміну природного циклу, прийдешню радість, безжурну весну та щасливе літо. Золотокоса дівчинка повідомляє старенькій втомленій бабусі радісну звістку:  бусол на даху,  отже буде в оселі достаток, буде добро. А зі стріхи котяться долу соковиті яблука. Трохи дивно бачити яблука весною, адже це осінні дари. Але в символіці творів Антонюка  яблуко втілює родючість, здоров’я, любов, красу;  міцність шлюбного союзу та здоров’я нащадків. Тож і сприймаються ці щедрі плоди на полотні Андрія Даниловича, як віщування доброї радісної звістки. Люди вірили, що лелеки приносять тепло, отже можна засіювати землю! Мабуть тому з жіночих рук падають долу зерна, що згодом проростуть і дадуть гарний врожай.

“Символ надії”- так називаться ця картина Андрія Антонюка, на якій зображені постаті дитини й бабусі. Зневірена босонога бабуся зіщулилась від болісних думок, пержитих горьованих років та подій. А дівчинка бачить вгорі птахів, які віщують кращі часи, несуть на крилах світло надії.

Лелека в українському фольклорі

Журавлів навесні подекуди кличуть веселиками. В народі їх називають по-різному: журавель, бузько, бушель, буслик, чорногуз, веселик, тощо. Жоден птах в Україні не має такої кількості місцевих назв, як лелека! Український фольклор наповнений великою кількістю приказок, пісень та віршів про цих птахів. А легенди з особливою ніжністю розповідають про їх благородність. Лелеку оспівували в історичних піснях та думах.

Як бачимо, цю традицію продовжили у своїх творах і сучасні митці: письменники, художники. Серед них – наші уславлені земляки з Первомайська,  з його сонячної частини – Богополя:  Вінграновський і Антонюк.

 

Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу Вінграновський.

 

Чтайте також: Криниця-журавель у творчості митців Миколаївщини