“Мій друг художник і поет”. І не тільки. В музеї Вінграновського добігає кінця експозиція робіт Андрія Нестерова

На фінальному етапі знаходиться виставка робіт молодого і широко обдарованого митця Андрія Нестерова в галереї Арт-хабу “Вінграновський”. Майже півроку, відчинивши двері музею, відвідувачі одразу поранили в атмосферу яскравого живопису, написаного Андрієм. Окрім полотен з пейзажами, також представлені його різьблені вироби та графічні роботи.

 

Тож, випала нагода зустрітися ще раз з Андрієм і детальніше дізнатися, як за ці півроку просуваються його справи і чим може поділитися з нашими читачами.

Андрію, ти музикант, співак, поет,  скульптор, різьбяр, дизайнер. Я всі твої уміння назвав, чи щось пропустив?

Раніше ще був акробатом. Точніше паркуристом, трейсером – це людина, що займається  паркуром.  Переважно це було також в студентські часи, мистецтво і акробатика наповнювали мене. Вже давно не в формі, але для себе полюбляю зранку зробити розминку. Ну і так, живописець, іконописець.

Така різностороння зайнятість приносить тобі заробіток? Чи, як багатьом молодим митцям, доводиться заробляти більш прозаїчним способом?

Творча робота приносить дозволяє заробити, але в дуже невеликих обсягах. Зараз немає можливості збільшити заробітки. Більшість часу присвячую волонтерській діяльності, за останній час було дуже багато благодійних концертів.

Познайом наших читачів з собою. Розкажи про свою родину, свій життєвий шлях.

Перше, що я хочу сказати, що нещодавно, 27 листопада померла моя бабуся. До неї на прощання з фронту приїжджав мій брат.

 Вона дала мені дуже великий поштовх у творчому напрямку. Можливо, я зараз і не був би художником, музикантом і взагалі у творчому руслі. Я не знаю, ким би став. Але саме бабуся мене в 12 років відвела в художню школу. Там мені дуже сподобалося, навіть більше, ніж у звичайній школі. На ці заняття я просто “летів”. Одразу стало помітно, що це мій напрямок. Далі я вступив у Миколаєві до коледжу культури та мистецтв. Потім – академія мистецтв. В коледжі дуже широкий напрямок роботи: і музика, і народний хор, і академічний хор. Там були друзі, в кого я вчивсь, вивчав гітару, співи. Пройшло більше 15 років. За цей перший поштовх, зроблений бабусею – я їй дуже вдячний. Ми всі розуміємо – кожна людина тут тимчасово. Всі підуть – хтось раніше, хтось пізніше. але від цього ми нікуди не дінемось.

Прийми співчуття у зв’язку з втратою близької людини. Як її звали?

Олена Іванівна. Вона була досить сильною духом людиною. Допомагала нам з братом змалку і вірила, що насіння проросте, в яке вона заклала зернятко.

В тебе є брат, як  я зрозумів? Можеш розповісти про нього?

Так, нічого секретного тут немає. Брат Артем, старший за мене на два з половиною роки. Він пройшов досить жорсткі бої, на передовій. Брав участь у звільненні Куп’янська. А зараз займається розробкою дронів, на що постійно потрібні кошти. Ми думаємо, як розвивати цей напрямок. Він розробляє FPV-дрони. Вони дуже ефективні і не такі дорогі, як, наприклад, “мавіки”.

Він теж займається творчістю?

Так, він теж творча людина. Я народився сам у Донецькій області, місто Макіївка. Колись ми там вдвох вступали в художнє училище. Не поступили. Після цього я рік побув вдома, а Артем пішов до армії.

В Артема є хист малювати,  він ще музикант і гарно грає на електрогітарі, співає.

Але пам’ятаю нас в дитинстві. Я малював різні дитячі абстракції , а він з розібраних іграшок зробив машинку, що їздила вперед і назад. Вона була на пульту з дротом і тоді йому було років 5-6, для мене це було відкриття і я не розумів, як таке можна створити. Йому подобається з дитячого віку фізика, електроніка і техніка, постійно бачив як він робив різні експерименти. Ну а зараз це йому дуже знадобилось і він створює вже свої дрони які є очима наших військових на передовій. Щоб пришвидшити перемогу, треба дронів дуже багато, над цим треба працювати, розвивати рекламу щоб люди донатили. В розробку БПЛА Артем вклав вже більше 100 тисяч гривень зі своєї кишені.

Яким найяскравішим спогадом за період творчої діяльності можеш поділитися?

Не можу виділити який окремий. Найяскравіші моменти були в студентські часи. Особливо у Львові. Не тільки завдяки місцевій архітектурі чи неординарності людей. Там близько гори, Карпати. З ними відчуваю якийсь зв’язок, що важко пояснити. Там треба побувати кожному, щоб його відчути.

Якщо повернутися до виставки твоїх робіт в галереї музею Вінграновського. Що б ти про них розповів, коли і за яких умов їх створював?

Більшість робіт створено впродовж дев’яти років. Після академії мистецтв я поставив перед собою задачу працювати над собою, збирати доробок. Тож на той час я цим і займався.

Що підштовхує тебе творити, надихає?

Якщо, зокрема, взяти пейзажі. то рухаюча сила – це наша природа. Південний Буг. Куди не вийди на річку – багато краєвидів і неможливо про щось інше думати. Не знаю, як іншим людям, не всі ж художники, мені відразу хочеться малювати.

Яку ідею вкладаєш в кожну роботу?

В більшості я хочу проявити всі пейзажі на полотні. Щоб люди знали, що в нас є така краса, а не лише шукали її десь за кордоном. Коли заходять в музей, дивляться на картину і кажуть: так це ж у нас. Багато людей, які тут живуть, не бували навіть в Мигії. І це досить дивно. Художник – це фільтр. Він все це бачить. Є такі, що копіюють зображення, а я не люблю копіювати. В тому і є творчість. Подивившись, художник відчуває світ кожною клітинкою свого організму. Потім передає на полотно. Це не принтер.

Не можу обійти стороною питання того, як війна вплинула на твою творчість?

З’явилися нові пісні, картини. Війна змінила і роботи в живописі і в музиці. Не йдеться про стрілянину чи щось схоже. З’явилася інша філософія.

Багато з нас зараз переживають негативні емоції: стрес, депресія, пригніченість. Ти піддаєшся цим емоціям, чи вдається зберігати творчий запал?

Здебільшого, завдяки музиці, я в тонусі. Я відчуваю, що зробив багато саме волонтерством. Я не просто вийшов – поспівав і все. Ми реально збираємо кошти. Десь менше – десь більше. Концерти відбувається в різних форматах і в різних локаціях, але з благодійною метою.

Ти розпочав практику волонтерських концертів з початку війни? 

Вперше на благодійний концерт мене запросили влітку у Мигію. Там є така туристична українська родина. Туди приїжджали суто переселенці. Ця родина опікувалася реабілітацією людей, що вимушено покинули свої домівки. Я ж, впродовж тижня, приїжджав туди співати українських патріотичних пісень. Аудиторія здебільшого була російськомовною. Але мої виступи їм подобались, вони навіть знаходили тексти пісень і намагалися підспівувати українською. Мені теж запам’яталися ці вечори, цікавий був етап.

Ти відчуваєш зміни зміни в настрої людей за цей час? Вони все ж такі мотивовані, чи спустошені війною? 

Можливо, хтось і приходить пригнічений, але коли даєш концерти, просто співаєш, я бачу, що людям стає легше на душі. Я думаю, вони про якісь негаразди і забувають. В очах запалюється вогник. Спів має значний вплив. І не лише на аудиторію. Мій настрій теж змінюється. Музична терапія для всіх.

З твоїм широким списком обдарувань, чи хотів би ти спробувати себе в новому амплуа?

Можливо б щось і спробував. Але конкретно не можу сказати. Наприклад сьогодні чомусь уявив себе мандрівником. Подорожую в Гімалаях  з величезним рюкзаком і відрослою бородою.

Ми стоїмо перед святковими днями. В більшій чи меншій мірі їх відзначають.  В мене питання про подарунки. Ти їх робиш собі сам чи хтось дарує і які саме?

В мене є пісня про Новий рік, написана ще чотири роки тому. Я куплетом з цієї пісні дам відповідь.

Мороз створює картинки для дорослих та дітей,

Буває, сніг притрусе, замальовує ріллю,

Як не крути, а подарунки робиш сам.

Хоч це Новий рік або новий день!

Разом з подарунками є ще традиція загадувати бажання. Про що мрієш ти?

Саме перше, щоб всі були живі й здорові. Друге – це наша спільна перемога. А буде перемога – всі матимуть змогу нормально працювати і розвиватися. 

А ще хочеться виступати не одному, а мати власний гурт. Але, поки що, його немає. Після перемоги хочеться зробити великий святковий концерт.

Дякую, Андріє, за інтерв’ю, що знайшов час і поділився своїми думками. Сподіваюся, перемога абсолютно не за горами. І ми з тобою зустрінемось знову і ти розповіси мені про реалізацію тих планів, які ставив перед собою. Які можливо навіть не озвучував. Ми спілкуватимемося в новій реальності розвитку і процвітання нашої держави і кожного зокрема.