Літературна Первомайщина: весняний поетичний вернісаж 2

Весняний поетичний вернісаж –  так ми назвали літературний доробок, який наші шановні земляки присвятили юній панні-весні. Це друга публікація на сторінках нашого сайту, першу можна почитати тут. Цього разу публікуємо вірші   письменниці Вікторії Чорнобрової, письменниці і художниці Антоніни Пожарницької,  вчительки української мови Лариси Постил.  Вашій увазі також творчість наших незабутніх літераторів  – Галини Педченко та Лариси Пилипай, котрих вже немає з нами, але їхні вірші  завжди актуальні, проникливі й світлі.  

Друзі, весна тільки входить у свої береги, тож надихайтесь її  молодою красою, надсилайте нам нові й не нові ваші твори, діліться настроєм та рядками, що виспівані щирим серцем.

Хоч як би не було важко переживати цей трагічний час, тримаймося і будьмо.

 

ГАЛИНА ПЕДЧЕНКО

В ПОМИНАЛЬНУ СУБОТУ  /посвята Валерії Джулай/

Ми з тобою  сьогодні удвох – я і ти,

Біля нас лиш берізка, що я посадила…

Навкруги прибирають, фарбують хрести,

А мені і промовить до тебе несила,

Тиха зіронько ясна, живеш ти в мені.

У віконці, що хлопці бузком закидали,

У розоранім полі, де дух Джулаїв,

У Інгульському серці, у нашій печалі.

Лиш поглянь, як берізка твоя розрослась!

Як тебе прикривають розкрилені віти,

Як каштани прикрасили твій Первомайськ.

Вільне слово твоє задзвеніло у світі.

Ми йдемо, ми в дорозі, у серці – Надія.

Відбудовуєм храми, і молимось знов.

І крізь сльози співаємо Аве Марія,

Поверни нам утрачену Віру й Любов.

Залишайся назавше, мій друже, між нами.

Не порушить ніхто зачарований сон,

І у пісні тепер обнялася ти з нами,

Твоє слово звучить між каштанових крон.

 

У ВЕРБНУ

Я у вербну неділю посажу хворостину,

Розростеться верба біля самого тину,

Попрошу чоловіка, хай кине колоду,

Та й утопим журбу, наче камінь у воду.

В кучерявий спориш взуєм ніженьки босі,

Загорнемось у ночі ласкаве волосся,

На колоду з сусідами разом я сяду,

Та й почнемо  вести ми тихенько пораду,

Про садочок вишневий, про щастя та долю,

і псень рушничок зв’яже всіх мимоволі,

Ніби в сніп колоски, мов струмочок у  річку,

І зігріє нас зорями виткана нічка.

/Галина Педченко. Серце на долоні.2004 р./

ЛАРИСА ПИЛИПАЙ

***

Пломенистими очима

Глянув квітень у вікно

Забувається про зиму,

Літо прийде все одно.

Ще бува і примерзають

На ніч клаптики калюж,

Та на сонці поспішають

Вземлю мов кроти чимдуж.

В синьооке небо жайвір

Знявся легко й заспівав,

Навкруги співучий гамір

Зроджує в душі слова.

Прославляючи свободу,

Жайвір щиро шле весні

Найгарніші серця оди,

Хвильку щастя –  і мені!

Обцілована промінням

І пестливим вітерцем,

Набираюся уміння

Жить, кохати, буть творцем!

/Лариса Пилипай. Степове многоріччя. 2001р./

 

 

ВІКТОРІЯ  ЧОРНОБРОВА

***

Дай Боже мені зорі схилити до вітру

Дай Боже росу наплакати зо півночі

Нехай подивується мною світ

Що так мене багато

Посеред нелюбови

Що не знайду присмерку

Своїх дівочих ворожінь

Отак упаду –

Навсебіч вишні у волоссі

І розгойдається всесвіт

На моїх бровах

Як не знайду поміж голосіннями броду

Нехай скаже світ

Що я

Не жила…

/Вікторія Чорноброва. Степове многоріччя. 2001 р./

 

 

 

AНТОНІНА ПОЖАРНИЦЬКА

Припорошилась

Сніжком злегка морозна тінь,

Перепросилась

Зима весною, доки лінь

Заворожити

Піснями ла́стоньок село,

І дорожити,

Усим, що маєм, що було…

Прольотом чаплі

Привітно раночок змахнув

Останні краплі,

Котрі поли́шені від сну,

Сягою світла

Злетіли марева у вись,

Зоря розквітла —

Думки в красу її влились!

Непереможний

Наш рух крізь весни, крізь сади —

У році кожнім,

Навкруг знайдем свої сліди…

І мов феномен,

Чарує зір п’янкий бузок,

Ворушить спомин

святих бабусиних казок…

***

Зазоріло весною у ранніх туман-поволОках,

Гобеленами розкоші вкрилась цілинна земля,

Ще зима шелестить в прибережних морозних осо́ках,

Але пісня фазанів луною тепло́  окриля!

 

Чи давно тут бували орли-козаки? Яничарів

Відганяли, здобувши в народі похвал і пошан!..

Звуальоване тло ніжно вабить поринути в чари

Золотої ріки, що тече крізь ранковий туман!

***

Покрикує фазан, радіє, що настала

Ранкова світло-тінь, та й лис запропастивсь…

Ще рика балаган вітрів з морозним жалом,

Навколо відгомін тих зим, що не збулись…

 

Невдалі місяці зимові календарні…

Їх терміни пройшли на виїздах, чи де?

Тривалі манівці, основами бездарні,

Запохапці звели у видимість ідей…

 

Та весен обмануть нікому не вдалося

І як не покривай снігами це тепло –

Так весело мабуть, в густих вербових косах,

Що пісня у розмай луна, мов торжество!

/Антоніна Пожарницька/

 

ЛАРИСА ПОСТИЛ

Весна – прекрасна пора року!  Природа просинається, й оживає все навкруги .   Час висаджувати розсаду , кущі , дерева , квіти . Моя ж мрія – надзвичайно проста …

Посаджу …

Посаджу біля хати шипшину

І радітиму тій красі ,

Коли цвіт задухмянить троянди,

Спалахнуть вогниково плоди.

Милуватимусь тою красою ,

пригадаю дитинства смак …

І усміхнених маму і тата ,

Все, що було і так , і не так…

Доторкнусь до пелюстки шипшини –

І відчую юності мить!

Коли гори звертала  від щастя,

Коли рвалась творити і жить…

Восени я попрошу у неї,

Щоб зірвати дозволила плід,

А в зимовий холодний вечір

Заварю з нього чай для продовження літ .

Посаджу біля хати шипшину –

Хай росте у розкішній красі.

Хай заявить про себе світу,

Хай милуються нею усі .

/Лариса Постил; 2010 р./

 

Публікацію підготувала

Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу Вінграновський