Рідна мова.
Мова кожного народу
Неповторна і — своя;
В ній гримлять громи в негоду,
В тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять;
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
Колосисту — на віки —
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,—
Бо ж єдина — так, як мати,—
Мова в кожного із нас!
(Любов Забашта)
Любов Василівна Забашта (1918 — 1990) — українська поетеса, драматург, прозаїк, член Спілки письменників СРСР. Широкому колу читачів відома, як авторка віршів для дітей. Ім’я Любові Забашти зазвичай спливає в пам’яті поряд із ім’ям Андрія Малишка.
«Ці двоє, зустрівшись серед бурхливих життєвих перегонів цілком сформованими особистостями і митцями, знайшли одне в одному те «друге крило», що тільки й дає душі сили для високого лету. Можливо, саме тому в обох багато поезій тих років стали піснями, що й досі звучать відлунням їхніх почуттів.»( Наталя Марченко)
Народилася Любов Василівна Забашта 3 лютого 1918 року в місті Прилуки
Перша збірка її віршів для дітей «Паляниця-білолиця» була опублікована 1963-го. У доробку Забашти є й роман «Там, за рікою, — молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика.
Тарасові Шевченку авторка присвятила драматичну поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж» (1961). Збірки віршів для малят «Коли я виросту», «По гриби», «Пісня зеленого лісу», повість «Будинок мого дитинства» й інші. В народі співають пісні на її слова «Ой вербиченько», «Червона ружа», «Криниця мого дитинства», «Засихає в степу материнка» й інші.
Поетеса розповідає в своїх творах про красу звичного довколишнього світу, його гармонійність і природну доброту. Її світ — світ птахів і дерев, світ гармонії, де людина бачить зразки любові та відданості, родинності та красивого життя у найглибшому, вічному значенні цього слова. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали піснями.
САНКИ
Вже готує татко санки
Для маленької Оксанки.
А ті санки не прості —
Вирізні, червоні.
Будуть бігти по снігу,
Як найкращі коні!
ЗІРОНЬКИ
З неба зіроньки злетіли,
Стали білими,
Їх піймать у рученята
Захотіли ми.
На долоньки вони впали
Де поділися?
Розтали.
Долучаймо діток до цієї доброї, щирої поезії, яку залишила нам у спадок Любов Забашта!
Підготувала Н. Терещенко
