На головному зображенні: Картина художника Валерія Скородинського “В селі Катеринка”. В цих краях подорожував письменник підводою, створюючи свою повість “Манюня”. Картина демонструється в галереї Артхабу “Вінграновський”.
У прозових творах М. Вінграновського «Манюня», «Кінь на вечірній зорі», «Сіроманець» є цілі сторінки з описом будяка як елементу ландшафту чи персоніфікованого образу з власним «характером». У повісті «Сіроманець» епізодичний опис будяка автор використовує для більш колоритної передачі настрою головного персонажа:
«І зграя мовчечки лягала. Отоді вовк ставав на великий піст. В таку пору він любив, як цвітуть будяки. Їхні малинові голови під ластівками навпроти хмар нагадували вовкові рясну велику кров, і він, засинаючи, медово позіхав. Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу.»
“Сіроманець” /М. Вінграновський/
Повість «Кінь на вечірній зорі» дає більш розлогий опис малиноголового «степового господаря». Очима дитини Вінграновський споглядає життя будяків, і це життя йому здається схожим на казкові пригоди лицарів, чи степових кочівників. Це ніби нагадує казки, але не порушує реальності, тримається на гармонії у природі, створює неповторність слововживання і образності:
«Ми йшли степом, і хоча в степу не так мулко, та реп’яхи чіплялися за ноги, за плечі, лізли в очі і в рот, в мене навіть за пазухою і у вухах торохкотіло якесь торішнє бур’янове насіння… Будяки стояли вищі за мене, і їхні сухі кошлаті голови навпроти зір дивилися відчужено і зверхньо. А один будяк з головою, як у соняшника, видно, будяк-цар, зненацька з’явився із темноти, що я відплигнув убік і схопився за шмайсер. Але нічого — будяк як стояв, так і дивився своїм сухим непорушним видом кудись поперед себе у темінь і когось, не мене, терпляче очікував. Я здогадався, кого стеріг цей нерухомий будяк-цар: він вичікував своїх ворогів. Видно, будяки воювали вночі. І тепер, коли він виводив у степ своє будякове військо — якраз ми з матір’ю і йшли… Будяк з досади легенько кашлянув. Чи він, чи мати, бо я прошепотів:— Я тут, мамо, тут…»
«Кінь на вечірній зорі» /М. Вінграновський/
Рослина гармонійно співіснує з навколишнім світом, з тваринами і людьми як частина органічного світу природи… Водночас вона живе своїм життям, виживаючи у суворих умовах. Таким його зображує письменник у повісті «Манюня».
Лідія Іванівна Пташинська, сестра письменника, що проживає у селі Кримка, пригадує, як вони разом з Миколою Степановичем їздили уздовж річки Кодими околицями ближніх сіл, саме ці краєвиди потім описав Вінграновський у своєму творі “Манюня”.
«Посередині моріжка, ніби навмисне кимось посаджений і забутий, як та сирота, малиновою квіткою-головою цвів старий довгов’язий будяк… Манюня подивилась на мене змореними за день очима, і я зрозумів: усім нашим гуртом ми зупинимось на ніч саме отут — при зарічкові на моріжку.»
«Манюня» /М. Вінграновський/
Майже в усіх творах Вінграновський захоплюється будяком, його малиновими квітами, які буйно квітнуть, незважаючи на спеку й бездощів’я, вражаючи письменника своїм багатим насиченим кольором, витривалістю і навіть запахом. А найбільше – здатністю виживати у найскладніших умовах:
«Ліс це що? Це дерева ростуть прямо-таки, мабуть, одне біля одного, ідеш-ідеш, а вони ростуть, оглянешся туди, оглянешся сюди — самі дерева. Невже таке може бути? — не вірилося мені, бо як же це так, куди не глянеш — дерева! Що вони — будяки в степу? Будяки ростуть, їх і садити не треба, на те вони й будяки, а от дерева…»
«Кінь на вечірній зорі» /М. Вінграновський/
Додам, що проза М. Вінграновського насичена поетичними пейзажними замальовками, які легко візуалізувати, бо вони нагадують кінокадри. Саме так у нього змальовані пейзажі, на фоні яких відбувається те чи інше дійство. “Будяко-цар” у цих пейзажах дійсно подається не просто як деталь, що підкреслює певний настрій чи атмосферу. Він символізує стійкість, усамітненість, або навіть певний виклик, що перегукується з сильним характером самого поета.
Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу “Вінграновський”
Продовження. Початок статті читайте тут)
Література:
- Фоноархів Бібліотеки-музею Миколи Вінграновського. Спогади В. Войтенка, Л. Пташинської.
- УкрЛіб Бібліотека української літератури онлайн М.Вінграновський «Кінь на вечірній зорі», «Манюня», «Сіроманець» https://www.ukrlib.com./
- Тлумачний словник української мови онлайн https://slovnyk.ua/ Стор. БУДЯК
