У вірші Миколи Вінграновського «Червоною задумливою лінією» згадується про квітку в руках чарівної незнайомки – це лілея, але колір квітки не вказується. Це досить дивно і незвично для поета, у якого колір – це тонкий перехід чуттєво-образного мислення на рівень словесного. Кожен колір має своє місце у творчому просторі письменника, і кожен колір викликає чітко визначені емоції. У вірші «Червоною задумливою лінією» присутні ціла низка кольорів: червоний, сизий, білий, голубий, синій. Останні два – це улюблені кольори поета, саме вони найчастіше зустрічаються в його творах.
***
Червоною задумливою лінією
У сизих вербах, в голубій імлі
В тонкій руці з прив’яленого лілією
Окреслилась ти на вечірнім тлі
Отих небес вечірніх з ластівками,
Димами з хат, і кропом у борщі,
І сонним сіном в лузі з будяками,
Де, мов живі, до ранку йшли кущі,
То кіньми, то людьми, то знову кіньми,
А то дивани темними… А то
Збігалися, немов чорти чи відьми,
І грали в піжмурки, і нявкали котом.
А світ стояв — не нявкав і не грався,
А світ стояв у синіх постолах,
Стояв в моїх очах і придивлявся,
Як саме світиться він, світ, в моїх очах.
І так усе… Задумливою лінією
Закреслилась ти в голубій імлі
В тонкій руці з прив’яленою лілією
На тлі очей моїх, на світу білім тлі.
1958 М.Вінграновський
Поетичні образи у вірші Миколи Вінграновського “Червоною задумливою лінією”
Цей твір є яскравим прикладом ранньої лірики Вінграновського, де поєднуються неоромантизм, філософська глибина та новаторська образність. Колірна символіка тут надзвичайно виразна! Кольори пов’язані у вірші з різними образами, на тлі яких розгортається дійство: прив’ялена лілія, сизі верби, голуба імла, вечірні небеса, сонне сіно, «мов живі» кущі, світ у синіх постолах, біле тло… Головні діючі особи – це ліричний герой, в чиїх очах віддзеркалюються події і загадкова незнайомка з лілією у тонкій руці.
Жіночий образ асоціюється з червоним кольором: символом пристрасті. Але поява червоного на тлі холодних тонів – сизого, голубого, синього, білого, створює контраст між земним і небесним, чуттєвим і духовним. Тому жіночий образ поступово втрачає земні риси, стає ефемерним, невловимим, і зрештою остаточно “закреслюється”, зникає на “білому тлі” світу. Такий сюжет характерний для ранньої любовної лірики Вінграновського, де він ідеалізує об’єкт свого кохання.
При співставленні ранніх віршів з біографічними даними поета, можна упевнитися, що майже усі поезії Вінграновський присвячував своїй однокласниці Світлані Арсірій, це було його перше романтичне кохання. Але закоханих у період студентства розділяла відстань: він навчався у Москві, а Світлана – у Львові. Увесь цей час вони листувалися, і дівчина зберегла зворушливі листи та вірші, які за її рішенням були опубліковані лише після смерті письменника у 2004 році.
Лілея – квітка ніжності у творчості Вінграновського
В попередній статті читайте “Де горить під зорею МАК”
Неймовірно ніжним і зворушливим образом у вірші є лілія. Ця квітка традиційно символізує цнотливість, а деталізація образу – згадка про її «прив’ялість» може вказувати на випробування часу, втому, розлуку, невизначеність у стосунках чи їхню приреченість. Колір квітки не згадується автором, хоча це було б важливою деталлю для розуміння перспектив у відносинах закоханої пари. Зрештою, їм не судилося об’єднатися, і кожен пішов по життю своїм шляхом.
1970 році був написаний вірш “Утоплена”, де образ лілеї вже постає у сріблясто-білій кольористиці. Тут превалююсь такі емоції, як сум, тривога, журба… Але синій, улюблений колір поета, виникає тут як порятунок, як острівець надії. І знову гра контрастів: безнадія і надія, безвір’я і віра, розчарування і – самотність як порятунок!
У Т О П Л Е Н А
Я не сновида, не мара,
Не характерничка спесива…
Дивись: зрина і порина
Сумна лілея срібносива.
Лілеї лінії – в журбі,
Лілеї лінії – тривога.
Дивись на руку цій воді –
В її руці моя дорога.
То може бути, що то я
Тобі в твоїх степах-походах,
На вороних козацьких водах
Була тобі сама то я.
То, може, я тобі мовчала,
Коли ти шаблю діставав,
То, може, як тобі співала,
Коли її ти цілував.
Не знаю… але знаю певно:
Отут, де грає синє дно,
Неперебуто і недремно
Мені ти бачився давно.
З дороги, з вітру, із долини,
Із хмари, де зоря кує,
З солодкого плачу дитини
Мені ти був, мені ти є!
Р У С А Л К И
Синє плиння, синє плиння,
Синя плинь,
Своє світле безгоміння,
Своє біле лілеління
Не покинь,
Не покинь.
В цьому світі миготливім,
В цьому щасті мерехтливім
Будь сама,
Будь одна.
1970
Кольористика у поетиці відомих українських митців
Феномен кольору – предмет вивчення багатьох наук. Психологи трактують відчуття і сприйняття кольору як одну із специфічних реакцій ока та мозку на кольорові частотні коливання. Кожен митець надає перевагу певним кольорам, які відтворюють його особливу ідейно-стильову манеру. Це пояснюється тим, що колір пов’язаний з емоціями людини. Для колірного коду Т. Шевченка, наприклад, властивим є поєднання червоного та чорного в одній смисловій та емоційній сфері. У поезії Лесі Українки червоний колір найчастіше виступає означенням до різних предметів і явищ дійсності: образи червоних, або кривавих, осінніх троянд, багряного золота, квітів, тощо. Широкий спектр кольорів використовує для створення образів та передачі настроїв у своїх творах Ліна Костенко: зокрема сірий, сизий, золотий та інші. В поетичному світі Василя Симоненка превалює поєднання чорного та білого… Але жоден поет не має у поезіях такого багатства кольорів, такого розмаїття їхніх контрастів і сполучень як Микола Вінграновський.
Червоною задумливою лінією” Миколи Вінграновського — це вірш-медитація, де любовний сюжет перетинається з філософським, де сходяться межі уяви та дійсності, конкретики та абстракції, мрії та реальності, а контраст кольорів створює тендітну грань між земним і небесним, чуттєвим і духовним.
Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу «Вінграновський»
Наступна стаття з циклу Квіти у творчості М. Вінграновського
