Квіти в творчості Вінграновського. Сонях та його многоликість

На титульному зображенні – фото картини художниці Галини Білоус “Соняхи”. Демонструється в галереї Артхабу “Вінграновський”

Микола Вінграновський мав особливий погляд на природу. Він її розумів, відчував і бачив у багатовимірному просторі: зсередини і зовні. Природничі явища і процеси відкривались йому вже опоетизованими, і він трепетно беріг у собі цей дар: «Неповторну красу рідного степу я обожнюю будь-якої пори року, всіма фібрами душі відчуваю її і бачу потаємне, що відбувається в ній. Головне – ніколи не переривати цей засвоєний ще з материнським молоком зв’язок із природою»  – стверджував Микола Степанович.

Віктор Максименко, сусід  і друг дитинства Миколи Вінграновського, хоча й суттєво молодший за нього, розповідає у спогадах про письменника: «Дійсно, Микола Степанович дуже любив квіти. Пам’ятаю, на початку 60-х років, я прийшов до нього в гості, а він сидить на стільці біля квітника, що посадила його мама. Побачивши мене він запропонував мені сісти поруч і почав розповідати, як йому приємно розмовляти з квітами. Я здивувався і почав заперечувати, що квіти не вміють розмовляти, а він подивився на мене і сказав -” а ти уважно прислухайся і все почуєш”. Тоді, звичайно, я нічого не почув, але пройшло багато років і я, мені здається, почав розуміти мову квітів і природу взагалі.»

З соняхами по життю

Художник-монументаліст Анатолій Гайдамака, який втілював дизайнерский проєкт, створюючи простір мистецтва Миколи Вінграновського у Первомайську, не випадково серед квітів-інсталяцій на стелі бібліотеки-музею розмістив зображення  соняхів.

На багатьох світлинах, а також на зйомках документального фільму режисером Петром Марусиком, Микола Степанович  обирає локацію на тлі соняхів.

В робочому кабінеті Миколи Степановича завжди у вазі стояли живі  квіти або сухоцвіти, стіни були прикрашені декоративними тарелями з квітковими візерунками, а в інтер’єрі оселі знаходилося місце і голівкам соняхів, і декоративним гарбузам і навіть важким кам’яним жорнам.

Письменника  цікавило усе, що могло нагадувати сільську природу, дитинство, батьківську оселю.

Сонях у поезії і прозі Вінграновського

У творах письменника доволі часто зустрічається сонях в різних образах-символах. У його поезії  сонях є символом і атрибутом українського села, втіленням особистої ностальгії за світом дитинства, закликом до роздумів про людське буття, ніжним штрихом в описі краси коханої жінки.

Надзвичайно зворушливо, романтично й чуттєво звучить метафора в поетичних рядках  інтимної лірики Миколи Вінграновського.  Вірш «На лист, на сніг, на квіт, на тіні» ймовірно присвячений дружині Лідії Максимовій, з якою він одружився у 1963 році. Цікава деталь: за свідченнями очевидців, Лідія мала рудий колір волосся… Тож Микола Степанович не випадково вживає метафору/ І сонні соняшники сині /В солонім сонці сонних кіс./ підкреслюючи «сонячний» колір волосся дружини. Саме такою побачив Вінграновський свою кохану жінку вранці  в мить  пробудження.

На лист, на сніг, на квіт, на тіні,

У шелест і нешелестінь

Стелить в душевному тремтінні

Солодку, юну вашу тінь.

І в світанковім сумовинні

Прощально пестить шию, ніс

І сонні соняшники сині

В солонім сонці сонних кіс.

/»Сміятись Вам, мовчати Вами», стор 150/

Сонях як символ і атрибут українського села розкривається у наступному вірші:

«Стояв, ходив, лежав осінній щем,

Щеміло серце по усіх усюдах,

І обнімались – при базарі й людях

 До шиї шия – соняшник з конем»

/«Лiс в осенi стояв. Дивився на райцентр…», С. 293/

Як бачимо, разом з іншими атрибутами українського побуту,  соняшник є важливим символом, котрий  асоціюється з сонцем і літом, або з осіннім щемом, як у вірші «Ліс в осені стояв».

 Ностальгічні мотиви дитинства

У віршах Вінграновського сонях часто з’являється у зв’язку з дитячими спогадами, зачаруванням природою, чи особистими переживаннями за її стан. У дитячому вірші «Літній ранок» – цей образ разом з іншими персоніфікованими персонажами – сонцем, птахами, вусатим ячменем, бджолою і джмелями виступає як елемент того барвистого світу, що оточував письменника у дитинстві, це, фактично, частинка його дитячих  вражень.

“Повільне сонце на тумані

До проса випливло з води,

Де на пташинім щебетанні

Тинявся малиновий дим.

Лиш сонях спав, хоча й не мусив,

І ось за те, аби він знав,

Важкий ячмінь медовим вусом

Бджолу за лапку лоскотав.

/«Літній ранок». С.168/

Ніжні почуття синівської любові до матері бринять у лаконічному, але такому зворушливому сповненому внутрішньої експресії  вірші поета:

«Тут, перед хатою, де я колись ходив,

Зацвів для матері

Осінній пізній сонях»./с.157/

Сонях – як невід’ємна частина пейзажу

На відміну від “будяка-царя” — символу дикої волі, — сонях уособлює вразливу красу, яка потребує захисту, відповідаючи ключовій для Вінграновського ідеї гармонії між людиною і природою. Тому в творчості митця сонях – це символ контрастів – від  сонячного, запашного й розкішного до чорного, німого й старого… У прозі – це найчастіше невід’ємна частина пейзажу, його особливого стану, як, наприклад у повісті «Кінь на вечірній зорі»:

«Соняшники стояли німі і старі, наче їх, молодих, цього літа ніколи і не було. З води пахло кіньми, і в їхніх конячих загуслих слідах де-не-де одинокою білою несміливою цяткою доцвітав болотяний білець. Чорна роззорена земля лежала на спині і мовчала. Рябою латкою по ній скакала сорока, ніби комусь на згадку.»

/«Кінь на вечірній зорі» стор.384/

Таке ж сумне порівняння зустрічаємо у вірші «Триптих», присвяченого Михайлу Ткачу

«Гуцульщино! Твій вік, як чорний сонях,

Цвіте печально в днях твоїх німих…

І гори-мозолі не СПЛЯТЬ в твоїх долонях,

В них кров твоя і піт людський у них.»

/Триптих. стор 140. 1964р./

Соняшник у фольклорних традиціях українців

Традиційно соняшник символізує тепло, щастя, радість, життя; це неодмінний атрибут національної картини світу. Соняшник асоціюється з поняттями сонце, сонячний, сонячно. У  сучасній українській поетиці він символізує  тепло, достаток, джерело натхнення, мрії, життя, кохання. Соняшник – не лише ознака пейзажу, атрибут національної картини світу, а й ознака пам’яті, плинності життя, вічності, буття.

Утвердилося розуміння, що соняшник – символ сонця, його своєрідний «аналог» на Землі. Це тому, що у народній уяві сонях – є квіткою, що нагадує сонце, – за кольором, за формою. Крім того, поетизація образу-символу соняшник базується на  його схожості з живою істотою, людиною: відтак соняшник завжди постає як одухотворений образ.

Сучасний погляд

Завершуючи статтю,  не могла пройти повз допису користувача Владзьо у фб, даю посилання на його сторінку. Як гарно він описав свою любов до соняшника! Це сучасне народне слово, письменницьке (Володимир Ковцун). Я цитую скорочено, а варто прочитати увесь допис.

«Зі всіх квіток я, напевно, найбільше люблю соняшник….Треба глибоко між соняшників зайти, а там своє життя – бджоли, джмелі, метелики, мухи, павуки – і всі його люблять! Погладиш його рукою посередині, а воно кусається як гуцульський килим, тепле, долоня в пилку і липне чимось, понюхаєш – не мед. Думає соняшник, що сонце то його мама, ну бо подібна, світить вона на нього, а він голову цілий день повертає за нею і листя-долоньки наставляє – загоряє… Рослина і крутить головою… чудо якесь. А коли вже старіє, то не повертається, опустить голову, як людина і чекає кінця. Але в соняшника кінець – це тільки початок. Заїжджає комбайн і ріже всім голови, молотить зернята в бункер. А далі з них роблять всяке і багато….А! Мало не забув – ну і бджоли носять мед! З соняшника він якийсь бурштиновожовтопрозорий! Піднесеш до сонця, подивишся через баночку – красота, понюхаєш – смакота, попробуєш – солодке як мед… бо мед. Купують люди, їдять, дякують, добавки просять…Коли їдеш в машині то дивишся через вікно яка ж гарна та наша Україна! Безкраї поля соняшника – жовно знизу, синьо зверху, машини зупиняються на фотосесії, їдеш і думаєш: красота…!»

Висновки

Порівнюючи трактування образів  соняха  у фольклорних традиціях і у творчості Миколи Вінграновського, стає очевидним те, що даний атрибут  є багатогранним символом, який розкриває різні аспекти поетичного світу  письменника,  відображає його глибокий зв’язок з українською природою та культурою і асоціюється з певними рисами особистості самого поета.

Наталія Терещенко, голова художньої  ради Артхабу Вінграновський

 

Література

Вибрані твори /М. Вінграновський; упор. Мирослав Лазарук.-К.Смолоскип, 2013.Серія «Шістдесятники»

Архів Бібліотеки-музею Миколи Вінграновського, м. Первомайськ. Спогади О. Коломієць, В. Максименка.