Роблю те, що я вмію, що виходить в мене краще за все – це прикраси ручної роботи. Передбачаю навіть чиїсь обурення: “Українцям зараз не до прикрас”. Це дійсно так. Нам зараз не до сережок, брошок та кольє.
В перші дні війни, я, як і всі мої співвітчизники, зазнала шок, від якого дві доби тремтіла усім тілом, не могла їсти й спати. Відчувала, що не маю контролю над своїм власним організмом. Моє тіло просто паралізував страх.
Потім зрозуміла, що ворог ще далеко, особисто для мене на даний момент загрози життю немає. Але ж інші люди?!!! Ще два тижні постійного емоційного напруження, болісного хвилювання за всіх, хто потерпає від бомбардувань. І в голові постійне питання: – “Що саме я можу зробити для перемоги? Чим допомогти людям?”. Якщо б жила у місті, точно б плела сітки, а тут сидишь в глуші, вдома, й картаешь себе за безсилля.
Ніколи не бажала мати багато грошей. Все, що треба для життя є. Хліб є, одяг є. Може щось і хотілось з витребеньок, але на них як завжди не вистачало грошей, ну й нехай! Завжди казала Богові, спасибі за все що маю! Зараз розумію, що мала дійсно багато, а саме МИР. Але я не про те.
Зараз я хочу мати гроші, багато грошей, щоб перераховувати їх на закупівлю бронежилетів, медичного обладнання, тощо… На все, щоб зберегти життя людей, бо коли не маєш зайвої копійчини, відчуваешь відчай від свого безсилля.
“Кожен повинен робити свою роботу, щоб економіка нашої країни не зупинялась.”- чую з усіх боків. Добре, значить я повинна продовжувати робити те, що вмію. Більше двох років навчалася й робила жіночі прикраси з ниток та намистин. Завжди намагалась, щоб мої покупчині залишались задоволеними. Жінка завжди є жінкою, якій хочеться бути гарною, та неповторною!
Пішов третій тиждень війни.
Знову взяла голку, нитки, намистини. Вдень робишь звичну хатню роботу, а ввечорі, робишь світломаскування й під лампою, й часто під звуки тривожної сирени, займаєшься улюбленою працею. Занурююсь у роботу, в голові звучить український Гімн, а в серці живе велика впевненість в нашу перемогу. З кожним днем все гучніше лунають думки про скоріше повернення до мирного життя для всіх людей, які зараз воюють, які мусили виїхати, які зараз ховаються та виживають.
Сподіваюсь, що сьогодні мої прикраси захочуть купити іноземні жінки, бо нашім жінкам, зараз дійсно не до цього. Тим самим, іноземні жіночки зможуть підтримати нашу країну. А за виручені гроші можна бути щось купити для наближення Перемоги.
Українки прикрасять себе після нашої перемоги. Потерпіть мої дорогі україночки-красуні ще трохи!
Все буде Україна!
Тетяна Лащ, Первомайщина.
