“З любов’ю до людей і слова”. В Первомайську стартувала мистецька акція на честь М. Вінграновського

У Первомайську почався “місячник”, присвячений народженню видатного митця Миколи Вінграновського. На його відкриття до міського центру культури та дозвілля завітали як місцеві жителі, так і численні представники світу мистецтва. Серед них, і лауреат Шевченківської премії, заслужений діяч мистецтв України Дмитро Кремінь, Г. Вінграновська-Мельник – сестра М. Вінграновського, Данило та Семен Антонюки – син та брат Андрія Антонюка, видатного художника, який також народився у Первомайську.
До людей, що зібралися в залі першим звернувся Дмитро Кремінь. Він зачитав кілька творів М. Вінграновського і провів паралель між твором нашого земляка та “Заповітом” Тараса Шевченка:

Поїхали на Сквиру, на гриби,
На свіже слово, на меди на темні,
Поїхали за тінями орди,
Що вічно юні, вічно і зелені.
Де дядько крише підсвинкам буряк,
Де тітка гусям — гиля, гуси, гиля! —
Де жовтими свічками коров’як
На наших на козацьких на могилах
Цвіте і плаче жовтими слізьми,
Очима жовтими — одна-єдина квітка!
Любове дорога моя бездітна,
Моя удово, вибачте, — це ми.
Ми карасів наловим до обіду
І серцем захмелієм як на те,
І так поїдемо, і зникнемо без сліду,
Що й коров’як на нас не зацвіте.

Микола Вінграновський великий український поет, актор режисер залишив нам стільки іскрометних, оптимістичних речей. І в “Первінці”, і в “Сіроманець”. А найголовніше:
Не замело, не замете,
була б колиска – будуть діти.

В холлі міського центру відвідувачів зустрічала виставка робіт учнів художньої школи, присвячених М. Вінграновському. А зі сцени лунали твори поета у виконанні юних читців. Також були представлені хореографічні постановки та виступи артистів Миколаївської філармонії.

Це перший з ряду заходів, які відбуватимуться у всіх райцентрах області, зазначив Михайло Димитров – начальник управління культури національностей та релігій Миколаївської ОДА:

Сьогодні ми розпочинаємо місячник відзначення 80-річчя Миколи Вінграновського. А так, як це дві постаті великих Антонюк Андрій і Вінграновський Микола, то ми робимо одразу декілька заходів. Після цього, що відкривається у м. Первомайську, йде по всій Миколаївській області. Це і літературні композиції і виставки, це і читання, і конференції. Все це буде проходити в кожному районі. Треба наших героїв знати кожному. Читати, дивитися картини. Вони прославили нашу країну, Миколаївщину і Первомайщину

Довідка:
Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 в м. Первомайськ Миколаївської області в районі «Птахокомбінат». В школі № 17 Первомайська він здобув середню освіту. Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу.

Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського. Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За краще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.

До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим, про що розповідає в есеї «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». Проте Вінграносвького, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка зустріли неприхильно. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм. Миколі Вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999). Дебютував Микола Вінграновський добіркою поезій у журналі «Дніпро» (ч. 2, 1957), відтак — у «Жовтні» (нині «Дзвін») (ч. 8, 1958), «Вітчизні» (ч. 5, 1960) і «Прапорі» (нині «Березіль») (ч. 8, 1960).

Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного.