26 травня виповнилися 20-ті роковини відходу у вічність Миколи Степановича Вінграновського. Великий Українець, видатний письменник, відомий кінорежисер і актор, великий патріот України – все це про нього. Для когось – він улюблений поет, для когось – рідна людина, для когось – неперевершений майстер слова. У кожного з нас – свій Вінграновський, та безперечно одне : постать митця визначна й багатогранна в українській культурі! Сьогодні – час вклонитися йому і щирим вдячним словом вшанувати пам’ять земляка.
У своєму вірші-заповіті він писав:
І моєю літньою судьбою
на Поділля Галич і на Степ –
Карим оком, чорною бровою
ти мене у серці понесеш…
Так бачив Микола Степанович майбутнє, сподіваючись, що Вітчизна збереже в серці пам’ять про нього. І дійсно, рідна земля пам’ятає свого генія: одна з головних вулиць тепер зветься вулицею Миколи Вінграновського, а рідна школа носить його ім’я. З 2021 року у Первомайську діє Артхаб Вінграновський – єдиний в Україні мистецький простір творчості Миколи Степановича. Натхненником цього унікального проєкту став наш земляк Аркадій Корнацький, він втілив його в життя і продовжує опікуватися діяльністю установи.
В переддень 20-х роковин саме тут, у Артхабі, зібрались пошановувачі творчості Миколи Вінграновського, щоб поділитися своїми спогадами, думками. Кожен з присутніх був щирим і емоційним. Кожне промовлене слово було і є неоціненним, тому що присутні усі разом писали такий портрет митця , якого не знайдеш у жодній галереї, у жодній книзі. Це портрет НАРОДНОЇ пам’яті.
Митець ніколи не йшов на будь-які сумнівні компроміси з владою, тому по життю вона не надто його обдаровувала привілеями, а по смерті і поготів! Тож немає в жодному місті України жодного пам’ятника Миколі Вінграновському, окрім скромної гранітної стели на березі річки Рось неподалік Яблунівки. А от народна любов завжди його оточувала, бо щире серце письменника завжди випромінювало любов до людей, до життя, до Втчизни…
Усатюк Віра Іванівна – дружина і соратниця Г.І Усатюка.
Войтенко Наталія – одношкільниця М. Вінграновського,
Усі промови в Бібліотеці-музеї були надзвичайно зворушливі, вони торкалися не лише творчості митця, але й тем побутових, світоглядних, йшлося про минуле і сучасність, про стосунки з владою, про особливості місцевого менталітету, який іноді грішить байдужістю. Звучала і найболючіша тема стосовно війни в Україні, адже на цій війні втратили своїх близьких: Ірина Тихончик – коханого чоловіка Віктора, а родина Усатюків – свою опору й надію – сина Григорія!
Виступи гостей мають цінність для музею, тому вони фільмувалися і зберігатимуться для використання під час екскурсій та інших форм культурно- просвітницької роботи.
Наталія Володимирівна Пташинська зауважила, що Микола Степанович Вінграновський завжди відчував біль рідної Вітчизни, тому навіть важко собі уявити його реакцію на ті трагічні події, які відбуваються зараз, коли міста України потерпають від ворожих ракет, гинуть мирні люди, зростає покоління, яке жодного дня не жило в мирний час. Напевне у письменника народилися б найболючіші рядки, та чи витримало б його серце цю біль за Україну? Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять Героїв, що загинули, захищаючи Вітчизну.
В подальших планах – відвідування могили Миколи Вінграновського на Байковому кладовищі у Києві.
Фото Сергія Сотнікова
Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу «Вінграновський»
