Поезія покликана хвилювати, плекати високі почуття, збагачувати духовність і дарувати душі насолоду. А у важкі чи трагічні періоди історії вона стає і ліками, і найгострішою зброєю, адже поезія, як вияв думки, своєю внутрішньою силою здатна розпалювати серця, підтримувати дух нації. Зима 2026 – одна з найважчих для українців. Здавалося б, не до віршів зараз, не до прози. Але літератори Первомайщини продовжують своїми творами утверджувати добро, красу, мріяти про майбутнє, надихати на боротьбу, підтримувати дух співвічизників – своїх земляків.
Ця підбірка віршів – для вас, шановні читачі. Титульне фото – Антоніни Пожарницької
Творчість літераторів Первомайщини. Зима 2026
ІРИНА ВІДМИШ
НАЙКРАЩЕ ДИВО
Зима в природі – це диво-свято,
Коли навколо чудес багато,
Різдвяний вечір у колі рідних,
Не розділяє багатих, бідних…
Зима – це казка, чай, покривало,
Обійми друзів й тепліше стало.
Сніжинки радо собі кружляють,
Вони, напевно, багато знають….
Із лона неба до нас летіли,
Коли шахеди десь гуркотіли…
Сніжинки – сльози Діви Марії,
Які замерзли через стихію…
Сніжинок батько лютує, сипле,
І все від снігу завмерло, стихло…,
Якби, морозе, ти міг зробити,
Найкраще диво – шахеди збити…
АНТОНІНА ПОЖАРНИЦЬКА
МОРОЗНІ КАНІКУЛИ
Покірно затужавіли льоди,
Морози – хоч і море перейди –
У панцирі озера та річки,
Проміння виграє, немов свічки,
Люстерками- водоймами прийшло
Зимове тло, й прикрасило село.
Дарунок фантастичний дітворі!
До самої вечірньої зорі.
Гринджолами, підошвами, штаньми
Освоюють всі за́бавки зими
Спокусливими плесами в льоду, –
Дитинство на бігу і на ходу!
Канікули зимові – ковзани,
Бабусям – зайві пасма сивини,
А дітям – щастя, за́шпори і сміх
Від надлишку пригод а чи утіх,
І буде що згадати навесні,
Як в Лету кануть ці зимові дні…
НАД ВІНГРАНОВСЬКИМ
Над Вінграновським — ніби німб,
Цей ореол у всім же нім,
У різнобіччя спроменів
Глаголом вічних тез і слів…
Над Вінграновським — небеса!
Яка краса! Вся вись – краса!
Її не бачиш, та дивись!
Весь час дивись, туди, у вись!..
Бо сам він – вись, він – вишина,
І не єдина. Як весна
Пташіє безліччю пісень –
Пашіє величчю натхнень!..
Паліє величчю щодень
Від Вінграновських одкровень:
Велика дяка й сто похвал,
Хто розкрива його запал!!!
Хто розповсюдив на загал,
Щоб зачитався кожний зал,
Митецькі ніші хай приймуть
Всі Вінграновські висі й суть!!!
СТАН ЗИМОВОЇ САМОТНЬОСТІ
Хмари над обрієм ніжно зружа́віли,
Сизо зморожена даль затужа́віла,
День розпочався свіжіший, оновлений:
Сонечко ж вирвало з пазурів промені!..
Й ніч затужила, що здобич не втримала,
В жаль оповилась, у безвідь полинула,
Степом розкинулись простори холоду,
Білим мереживом вшито-поколоті.
Що ж то за вельони, інеєм виткані? –
Ніби й не велено зимам на ви́дання,
Ними обітниці дано довічнії:
Бути в самотньості, в стані магічности.
Бо в незалежності й плани возвишені,
Й думи звершальні, узорами вишиті,
Й овид безкраїй ретельно плекається,
Ніби ландшафтним дизайнером дбається!..
Були би зимоньки віддані, замужем –
Було б усе, ніби врочено, здавнено:
Там не зморожено, там – не заметено,
Лиш припорошено і не заплетено…
Збіг би казан через озеро кригою,
Дзбан би розбився стрімкою відлигою,
Пишная осінь з весною б стрічалися
Й снігу б не стало, як зими б вінчалися!..
©Антоніна Пожарницька
ЛОРІНА ЛИСОГУРСЬКА
***
Ровесники, агов! Чи хоч один озветься?!
Крізь товщу літ чийсь голос: “Нас нема!
-І тільки тиша плаче чи сміється:
“Так вже не осінь, чуєш вже зима.
Зима віка короткого людського.
Це Бог тобі лиш доточив літа,
чи над порогом вчеплена підкова,
а чи зозулі вдача золота.
Мабуть, якась є ціль, якесь завдання,
що мусиш зрозуміти і здійснить.
тоді й прийде та мить остання,
і довгого життя урветься нить.
Немилосердні ножиці у долі,
зблисне метал — й тебе уже нема.
Стоять дерева безнадійно голі,
бо це не осінь, це таки зима…
Я ДО ТЕБЕ ПРИЙДУ
Коли зійде зоря вечорова,
Матіола запахне дурманно,
Я до тебе прийду, моя панно,
На закохану любу розмову.
Я постукаю в сонне віконце,
Моє серце, як пташка, тріпоче,
І співати від радості хоче:
Ти зоря моя, ти моє сонце,
Знаю вийдеш на ганок заспана,
Не чекала, бо бачились вчора.
Ой ти зоре моя вечорова,
Найніжніша з усіх моя панно!
ПРИСПІВ:
Лише для тебе, моя кохана,
розквітли квіти раненько-рано.
Лише для тебе берізки віти,
слова любові відносить вітер.
Твої рученьки білі лілеї,
твої очі волошки у житі,
я не можу без тебе прожити,
що ти робиш з душею моєю?!
ВЕЛИЧАЛЬНА РІДНОМУ КРАЮ
Мій батьківський краю між рік і полів,
Чи є що у світі рідніше?
До тебе вертаю з далеких країв,
бо тут навіть сонце тепліше.
Мережива тінь молоденьких берез
дарує легку прохолоду.
Весела блакита високих небес
віщує хорошу погоду.
Приспів: земле святая цвіти,
Грона калини як кров,
в цілому світі лиш ти-
– вічна у серці любов!
Під дощиком тихим зроста урожай,
бо ми усе робим до діла.
Рожево і біло квітує наш край,
і ластівка вже прилетіла.
А лебеді Бугом велично пливуть,
і хвиля їх вроду гойдає
до синього моря: вітри там гудуть
і чайка у небо злітає!
Приспів
©Лоріна Лисогурська
НАТАЛІЯ ТЕРЕЩЕНКО 
***
Рік новий вже дихає у спину
Я навмисно стишую ходу.
Я не прагну бігти без упину,
А, присядьмо, краще, до ладу.
Круговерті нам не зупинити,
Аріадни котиться клубок,
Та вина по келишку налити –
це наразі дуже слушний крок!
Підіб’ємо підсумки мовчанням,
Поцілунком скріпим резюме,
Разом загадаємо бажання,
А яке – не скажемо, бігме!
Взагалі-то це не таємниця,
Зрозуміло все без зайвих слів.
Що наразі українцям сниться?
Знає світ, хоч що б там хто не плів.
Новоріччя поглинає простір,
Кінь червоний вирушає в путь
Стукає у двері двадцять шостий:
Здрастуй. На зв’язку. Будь ласка. Будь.
2026 р.
***
Дівич-снігом ранок умився,
Ясноокий січневий блюз.
Покотився низом і виссю,
Споміж мінусів – справді плюс.
Потеплішало, заяскріло,
Посвітлішало все довкруж!
Серед криги раптом зігріла,
Ця навала із білих руж.
Ще весна не давала звістки,
Навіть натяку не було,
А в душі зазвучало диско,
Й архаїчний якийсь фольклор.
І циклічно, знову по колу..
Січень – знаний все ж диригент.
А, до того ж, вправний психолог…
Хай навіює хеппі енд!
22.01.19
***
Сипле зимонька снігом, сипле…
Скинув місяць срібну лускý,
Мідним красенем в небо виплив,
В ополонку чорну й пласку.
Про яку він зіроньку мріє,
Озираючи ніч навкруг?
Світ на диво швидко старіє,
І міліє Гіпаніс – Буг…
Ополонка, Буг, сніговиця–
В ніч хрещенську змішалось все.
От і місяцю щось не спиться…
Що там зимонька ще несе?
ВІДГОЛОССЯ
У потилицю дихає вечір,
Наздогнав-таки, як не бігла.
І сусальне сонце на плечі
Сипонуло зненацька снігу.
Осідає космічним пилом
Відголосся старого року,
Рік Новий набуває сили
Неквапливо і крок за кроком.
За спиною лютує січень,
У асфальт трамбує перину,
Повернусь до нього обличчям –
Незворотність свою зустріну.
©Наталія Терещенко
ЛАРИСА САВИЦЬКА 
СІЧЕНЬ
Січень, підкинь нам
Пухнастого снігу!
І подаруй найцікАвішу
Книгу!
З мудрою назвою –
«Наше життя»…
Вже рік новий нас веде
В майбуття…
Перша сторінка, цікавий
Сюжет. Хто ти? Прозаїк?
А може поет?
Прошу! Про вірність пиши
І кохання,
Хочеться щастя вже,
Досить страждання!
Хай буде радість у кожній
Родині!
Мир справедливий
По всій Україні!
Істину всесвіт давно
Прописав-
Вічне життя він нікому
Не дав.
5.01. 2025.
ЛЮТИЙ
Щось українці мудрі знали,
Що лютим місяць цей назвали?
Чомусь не сніжний, чи морозний?
А саме лютий – знак тривожний!
І ця містична цифра два?
Тінь двуголового орла –
Двадцять четвертого , нуль другого
Війна … дві «тищі» двадцять другого…
Батьки старенькі в Україні,
А діти служать на чужині
І бʼють ракетами по них!
Який страшний і лютий гріх!
Горить земля і рідний дім,
Твоє дитинство й юність з ним…
Матуся в згарищі лежить,
А поруч сірий пес стоїть …
СНІГ
А сонце рветься на свободу!
У сині простори небес!
Бунтує вітер на негоду,
Після туману він воскрес.
Злетіла зграйка голубина
І освятила білий сніг.
Червоні ягоди калина
Просипала мені до ніг…
І я у цій красі чарівній!
На чистий килим перший крок –
Ступаю з відчуттям царівни!…
У мрію…До нових зірок!
У мрію! …До нових зірок!
- 02. 2025. ©Л. Савицька
КРИЛАТА МРІЯ
Голуби метушаться кругом,
Наполохані першим морозом.
Не засіяв їх січень зерном,
А збентежив холодним прогнозом.
Наберу у долоні пшона
Хай здійсниться крилата мрія!
В Україні скінчиться війна!
Й МИРОМ Землю Всевишній засіє!
ЮЛІЯ САВВА
***
Ти стомився, не в ресурсі, не в фокусі.
Річка кригою кує береги.
Ти попхаєшся шукати ті крокуси,
А знайдеш торішнє листя й сніги.
А новини все несуться лавиною
І здається вже, що повний… капець…
Та Південний Буг шумить безупинно
Й пахне в Грушівці, як влітку, чебрець.
Відклади свій телефон і зневіру.
В бузьких скель є таємниця одна:
І нема у нас причин їм не вірити:
Будуть крокуси і буде весна.
©Юлія Савва
ВАСИЛЬ МОНАСТИРНИЙ
ТЕТЯНИН ДЕНЬ
Скінчила заметіль свою співанку
На аркуші, що білий сніг заслав,
Закоханий дивак перед світанком
«Люблю тебе, Тетяно!» написав.
А ще пекучі ягоди калини
Мов жар сердець розпалювали сніг,
Коханню навіть лемент хуровини
В зимову ніч завадити не зміг.
Зібралися раненько до криниці,
Спішили навіть ті, хто йти не мав,
Напрочуд балакучі молодиці:
Чию Тетяну, хто ж це, покохав?
Пишалися селом усі Тетяни!
А скільки було жартів і пісень!
Так святкували вперше полум’яний,
На білому снігу Тетянин день.
©Василь Монастирний.
Шановні літератори! Запрошуємо вас поділитися з читачами своїм творчим доробком. Чекаємо нових надходжень з ваших поетичних зошитів! Шанувальників поезії запрошуємо до Бібліотеки-музею Миколи Вінграновського, де можна ознайомитися з літературними новинками і долучитися до вічно молодої і актуальної творчості Миколи Вінграновського та його сучасників.
Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу “Вінграновський”
