Є для українських агровиробників вічні теми. Перспективи вільного ринку землі сільгоспризначення ширяться над українським аграрним ринком уже не один рік, і стають то довгостроковими, то короткостроковими.
Сьогодні знову активно обговорюють питання, чи буде подовжено заборону на продаж землі сільгосппризначення після 1 січня 2016 року. Численні прибічники вільного ринку землі вбачають у цих можливих змінах неймовірну кількість благ для селян.
Що ж принесе українському аграрію вільний ринок землі?
Про це Укрінформу в ексклюзивному інтерв’ю розказав голова підкомітету з питань земельних відносин Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Аркадій Корнацький.
– Аркадію Олексійовичу, чи варто продовжувати заборону на продаж земель сільськогосподарського призначення?
– Звичайно, ні. Ця заборона є, по-перше, антиконституційною, а по-друге, дуже шкідливою. Її дія упродовж багатьох років уже відтермінувала чимало позитивних змін у сільському господарстві, насамперед, – надходження інвестицій до галузі, розвиток масового дрібнотоварного сільгоспвиробництва.
Відчуження земельних ділянок для товарного сільгоспвиробництва, так званих пайових земель, потрібне передусім самим селянам. Є багато селян, які мають можливість і потребу продати землю. Сільгоспінвестори, як показує багаторічна практика, можуть обходитися лише орендою, їм зовсім необов’язково вкладати кошти у придбання земель.
– Як скасування заборони на продаж земель сільгосппризначення може позначитися на формуванні рівня орендної плати за ділянку?
– Не думаю, що відміна мораторію та розмір орендноі плати – взаємопов’язані процеси. Вільний обіг земель сільськогосподарського призначення на розмір оренди не вплине, у всякому разі – позитивно.
Певною мірою, після закінчення строку заборони на продаж сільгоспземель, можна очікувати навіть зниження оренди, зокрема там, де якось розладнаються орендні відносини. Проте тут діє багато чинників, тому фантазувати з цього приводу не хочу.
– Якщо не буде продовжено заборону на відчуження земель з 1 січня, чи можемо очікувати змін у структурах агрохолдингів?
– По-перше, я впевнений, що ця заборона не буде продовжена.
По-друге, думаю, якихось особливих змін очікувати у зв’язку з цим не варто. Сьогодні до складу одного агрохолдинга можуть входити десятки або стоні юридичних осіб, кожна з яких орендує у селян, землевласників від кількох сотень до кількох десятків тисяч гектарів. Впровадження купівлі-продажу може створити певні проблеми в першу чергу орендарям. Уявіть собі, підприємство орендує пайові земельні ділянки в 500-1000 га, склались сівозміни й таке інше. І кілька чоловік після так званого скасування мораторію на продаж продадуть свої земельні ділянки. Покупці, напевне, не захочуть отримувати дивіденди від покупки у вигляді орендноі плати, не для того ж землю купляли, захочуть самі її обробляти. Саме тут можуть виникнути конфлікти, для орендарів це буде певний головний біль. Але, думаю, то будуть не масові випадки. На загальній картині агрохолдингів це ніяк не відіб’ється.
– Якщо дозволять продавати землю, хто її зможе купити?
– Купляти землю для сільгосптоваровиробництва та інших видів сільгоспдіяльості будуть українці, бо чинне земельне законодавство забороняє іноземцям купляти землю. Це будуть фізичні або юридичні особи, тобто громадяни або підприємства. У майбутньому заборона продажу земель нерезидентам, упевнений, буде збережена, і це одна з небагатьох заборон, які я підтримую. Нерезиденти, якщо забажають купити землю, повинні будуть зареєструвати в Україні фермерське господарство, приватне сільгосппідприємство чи інше господарське товариство, і покупцем землі у будь-якому випадку буде українська особа. Та все це другорядне, бо для селянина не є принциповим питання, кому саме продавати землю.
– Аби ціна була достойною…
– А ціна захмарною не буде, бо не буде великого попиту. Є критерій інвестиційної привабливості для кожного засобу виробництва. Земля – це основний засіб виробництва. Звичайно, унікальний, особливо цінний, фактично невідтворюваний, але все ж засіб виробництва. І ніхто не буде давати за землю більше, ніж вона реально коштує. Ціна формуватиметься з розрахунку окупності інвестицій впродовж 7-8 років.
– Який рівень ціни буде оптимальним і для продавців, і для покупців?
– Це рівень, наближений до нормативно-грошової оцінки землі. Хоча та нормативно-грошова оцінка землі, що існує в Україні – це «середня температура по лікарні», але вона близька, на мій погляд, до того рівня, за яким земля продаватиметься.
Фактично ж, за всі роки дії мораторію купівля-продаж землі не припинялась. Велика кількість земельних паїв уже продана. Ціна в таких випадках була відносно невисокою – у межах 1000 доларів за 1 га.
– Мова йде про продаж прав володіння паями?
– Ні, прав власності. Ми говоримо про продаж земельних прав, посвідчених сертифікатами на право власності на землю для товарного виробництва та земельних ділянок, відведених відповідно до цих сертифікатів. Продаж прав оренди – то інша справа, там були інші ціни, проте іноді вони були співставні з цінами на сертифікати.
Так, наприклад було в 2007-2008 роках. Тоді ціна на право оренди за наявності договорів на 5-10 років доходила до 700-800 доларів за гектар. Зараз ціна продажу прав оренди набагато нижча. Серед законодавців і в так званиму експертному середовищі є діячі, які хочуть запровадити купівлю-продаж прав оренди сільгоспземлі, що категорично неприпустимо – оце справді шлях до пограбування селян, захоплення їх земель у хитрий спосіб.
– І все ж, скільки селян сьогодні готові продавати свої паї?
– Ніхто не знає, скільки селян готові продати землю. Ніхто таких досліджень не проводив. З мого особистого досвіду, в кожному селі знайдеться декілька десятків селян із декількох сотень, що мають у сім’ї не один земельний пай, а іноді по 3-4 й більше. Це спадщина. Багато людей хотіли б продати частину, щоб мати кошти на вирішення нагальних сімейних питань.
– Як буде працювати вільний ринок землі в умовах децентралізації? Чи можуть ці процеси взаємно впливати один на інший, чи йтимуть паралельно?
– Це явища паралельні. Про реальну децентралізацію поки що мова взагалі не йде, її немає навіть на горизонті. Концепція децентралізації від Кабміну дуже схожа, навпаки, на централізацію, не на передачу місцевим радам широких повноважень, а на примусове укрупнення громад, на що народ не піде, буде повставати проти цього. Що ж до вільного ринку землі, то ринковий обіг земель, хоч і вільний, потребує упорядкування. Важливо захистити власника сільгоспземлі від незаконного або несправедливого обезземелення. Обов’язок держави, якщо вона бере не себе реєстраційні функції, здійснювати правову експертизу угод із відчуження землі, прийняти на себе функції певного гаранта. Також потрібно вводити в законодавство визначення мінімальної ціни, ренти, норми, що захистить селянина від ризику втрати землі через передачу її до статутного капіталу тощо.
– Коли селяни почнуть вільно розпоряджатися землею, це позначиться на розвитку села?
– У селах з’являться нові невеликі фермерські господарства, засновані тими, хто купив землю, серед них будуть і іноземці – оце буде головна соціальна зміна.
Селяни-продавці сільгоспземель зможуть отримати додаткові кошти, але вони значного впливу на такі чутливі питання, як розвиток інфраструктури, залучення молодих людей до ведення бізнесу в селі не зроблять. Ці кошти, які отримають селяни, будуть використані, в основному, на споживчі цілі – навчання, придбання житла, лікування тощо. Для того, щоб ситуація в селі кардинально покращилася, потрібна зміна умов господарювання у селянських домогосподарствах. Про робочі місця для сільської молоді можна говорити лише у присадибних, особистих селянських господарствах, у сільських переробних цехах, закупівельно-збутових кооперативах, бо великі сільгосппідприємства стають усе більше високотехнологічними і кількість робочих місць там зменшується.
Майбутнє українського села нерозривно пов’язане з життєздатністю кожного селянського двору, а вона залежить від доходів. Тому, щоб молодь пішла працювати з батьками, а потім і замість батьків у домогосподарстві, у приватному селянському господарстві, потрібно, щоб догляд за худобою, птицею з нинішнього середньовічного рівня був піднятий до сучасного європейського. Держава має забезпечити допомогу кожному селянському двору у вигляді модульних приміщень для утримання худоби, доїльного обладнання, бойлера для нагрівання води, водяного насоса, щоб її качати, іншої так званої малої механізації. Проте, це вже інше питання, що відноситься не стільки до ринку землі, скільки до державної аграрної політики.
Ольга Прядко, www.ukrinform.ua
