До Міжнародного дня рідної мови.  Вірші українських поетів про мову

***

Зазимую тут і залітую,

В цій великій хаті не своїй,

У кутку відтихну, відлютую,

Намовчусь у темряві німій.

 

Поза полем небо та піднеб’я,

З-попід неба димаровий дим,

І літак, що сам летить від себе,

Дві тополі і вітряк один…

 

Слово моє, сила моя, славо,

Сльозо моя, гніваню ти мій,

Хто і що зріднило нас й послало?..

Воле моя світла, не темній!

1963,  Микола Вінграновський

***

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

 

Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

 

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Максим Рильський

***

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

 

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

 

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

***

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це – мова моя,

Це – мова моєї Вкраїни.

 

Яка у ній сила – і кличе, й сія,

Яка в ній мелодія лине

В натхнення хвилини! О мово моя!

Душа голосна України!

 

Ти – сурми на сонці, ти – стягів гаї,

Ти – вибухів огненних повна.

Це – матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини…

 

О мово вкраїнська! Хто любить її,

Той любить мою Україну.

Володимир Сосюра

***

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

 

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

 

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова.

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

Дмитро Павличко

 

Підготувала Н. Терещенко

 

В цій рубриці радимо прочитати: Виступ М. Вінграновського в Монреалі, 1989р.