Деякі  нотатки з досліджень родинного дерева Вінграновських по лінії батька

 Своїми спогадами поділилася двоюрідна племінниця Миколи Степановича Вінграновського – Валентина Миколаївна Ващенко, з якою ми зустрілися в Бібліотеці-музеї.

(Продовження. Початок тут) 

Це не перша наша зустріч, але кожного разу наше спілкування набуває ширших меж, глибших сенсів та роздумів, можливо навіть одкровень. Моя співрозмовниця – людина з великим вантажем педагогічного стажу і великими крилами педагогічного покликання й любові. Любові до своєї професії, дітей, до життя, до краси. Валентина Миколаївна –  філолог, працює вчителькою української мови та літератури.

Про  рідну сестру Степана Вінграновського

Феодора Миколаївна Вінграновська (1886-1973 рр.) – рідна сестра Степана Вінграновського народилася у селі Кумарі. Пані Валентина добре пам’ятає свою бабусю, зберігає сімейні реліквії – рідкісні світлини з далекого минулого. Дуже жалкує, що не розпитала її  в усіх подробицях про дитинство, юність, родовід. Коли бабусі не стало, Валентині було 16 років.

Бабуся Феня розповідала онуці, що вийшла заміж, коли їй було вже за 25. Це досить пізно за тодішніми поняттями.  Погодилася на шлюб без любові, бо так наполягала родина, в якій вона була старшою донькою. Така була традиція – не видавати менших сестер заміж, доки не вийде старша сестра. Посватався до неї парубок, Петро Новошицький, на 5 років за неї молодший, вона й дала згоду на шлюб. Чоловік, Новошицький Олександр Григорович, її односелець з Кумарів, був вправним шевцем, шив чоботи, тож родина була не з бідних, мала середні статки. Це стало причиною того, що майно у них відняли, а чоловіка вислали до Сибіру. Повернувся він додому в Кумарі у 1941 році, а через рік помер від тифу. У Новошицького Олександра (дідуся Валентини)  була старша сестра, тож її чоловіка вислали у Мурманськ, звідки він вже не повернувся. Без батька залишилося семеро дітей, сестра їх сама виростила.

Феодора Миколаївна Новошицька (в дівоцтві Вінграновська)  народила та зростила трьох дітей.  Двох синів: Станіслава та Григорія, а також доньку Антоніну (Ніну).  Увесь свій вік прожила у селі Кумарі, там і похована.

Антоніна Олександрівна Новошицька

Пані Валентина розповідає про свою матусю, нині вже покійну:

“Антоніна Олександрівна Новошицька 1926-2020 рр. –  рідна племінниця Степана Вінграновського, двоюрідна сестра письменника  Миколи Вінграновського. Розповідала,  що добре пам’ятає, як бавила маленького Миколу. (різниця у них – 10 років). Спілкувалася з братом, коли він приїздив у Кумарі, підтримували зв’язки  до середини 70-х. А потім стали рідше спілкуватися. Саме у 1973 році пішла з життя бабуся Феня, тож не дивно, що у рідне село Антоніна приїздила тепер не часто.

Антоніна народилася у Кумарях.  Після закінчення Первомайського медичного училища працювала медсестрою у Врадієвському районі в селі Великовеселе, там вийшла заміж за Миколу Косербу.  Микола Васильович на прізвище Косерба був греком за національністю, тож бабуся Феня не хотіла цього шлюбу. Вона наполягала, щоб донька вийшла за хлопця з польської родини, але та не послухала і вчинила по-своєму. Вийшла заміж за Косербу, але залишилася на своєму прізвищі – Новошицька.  Разом  виховали трьох доньок.

Після смерті чоловіка у  1992 році, Антоніна переїхала у Первомайськ, де проживали усі три її доньки. Померла  в 2020-му  у віці 94-х років. Похована Антоніна Новошицька у Кумарях поруч з братом Григорієм Новошицьким та матір’ю – Феодорою Новошицькою-Вінграновською.”

 

Доля двох  двоюрідних братів  Миколи Вінграновського склалася так. Григорій Новошицький ( 1923-1970) отримав медичну освіту, працював за фахом. Воював з першого дня війни, дійшов до Берліна. Повернувся у Кумарі в 1947 році. Станіслав Новошицький (1925-1943) теж отримав медичну освіту.  Коли у 1943 році звільнили Кумарі, Станіслава взяли до війська. 1943 року загинув на війні у віці 18 років в Румунії.

Династія вчителів-мовників

Валентина Миколаївна Ващенко має двох сестер. Усі три племінниці Миколи Степановича  мають вишу педагогічну освіту, за фахом – вчителі-мовники, професію обирали за покликанням.  Отже любов до мови – їхня родинна риса!  А ще – любов до поезії.

В кінці розмови я запитала, чи не пише пані Валентина вірші. Виявилось, шо пише. Лише тільки тоді, коли приходить натхнення. Але це вже тема для окремої розповіді.

***

З цієї квітки був би добрий плід,

Та вітер бджіл до неї не пускає.

Так і душа втрачає дивоцвіт,

Коли любов її не зігріває.

…………………………………….

***

Як плоть моя замішана на крові,

Отак мій дух – на українській мові.

Без неї розлітається, мов прах,

Розколюється, звітрюється, кане,

І сиплеться, от-от його не стане,

Лиш сухість в серці, в мислі, на вустах…

………………………………………………………

/з поетичного зошита Валентини Ващенко/

Бібліотека-музей Миколи Вінграновського висловлює щиру подяку Валентині Миколаївні Ващенко за надану інформацію, світлини, спогади.

Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу «Вінграновський»