«Андрію-добродію, я тобі пшениченьку сію» – традиції святкування Андрієвого свята на Первомайщині
Багата і щедра наша українська земля своїми полями, лісами, ріками і дібровами. Багата на хліб і пісню. А ще наше багатство – це народні традиції та обряди. У стародавніх слов’ян були різні обряди, різні релігійні свята, що святкувалися у певний час. Слов’яни розділили їх за трьома видами світла.
Свята взимку означали народження світла. В народі кажуть: «Зима прийшла – і празників привела».
Здавна існувала у нашого народу чудова традиція – вечорниці. Віддаючи шану минулому, беручи усе найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо усе найдорожче, що є у народу: його мову, пісню, історію…
Взимку наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для домашніх тварин, спочивала примерзла нива, а отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, поспівати, влаштувати забави.
13 грудня – Андрієве свято. До прийняття християнства свято називали «Калита». В цей час найактивніше застосовували заклинання, завбачення майбутньої долі й ритуальне кусання калити. Дівчата ворожили, свою долю вгадували, промовляючи «Андрію- добродію допоможи долю віднайти»
А хлопці лише посміювались та підбадьорювали дівчат. Та ось з’явилися рогачі і коцюба і почалося дійство «Кусання калити». Тут уже першість була за хлопцями. Вони їхали верхом на коцюбі і промовляли: « Їду, їду калиту кусати».
А як це все відбувалося можна знайти в книзі Клавдії Прокопенко «Родинне коло», яка знаходиться в музеї-бібліотеці Вінграновського.
Антоніна Григоренко
старший бібліотекар
музею-бібліотеки Вінграновського
![]()




