Для мешканців Первомайська книга Павла Вольвача є особливо важливою ще й тим, що тут ми знаходимо спогади автора про дружбу з родиною Вінграновських. Це новели «Дорога Сивова» та «Льо».
З книгою спільнота ознайомилась раніше, а в останніх числах лютого відбулося зібрання «МОВОСВІТу», на якому присутні ознайомились з новелою “ЛЬО” та “Дорога сивова”. Цього разу літературними оглядачами-аналітиками виступили Юлія Балабан, Лоріна Лисогурська, Валентина Немченко, Наталія Бондаренко. Вони ознайомили колег зі сторінками творів, котрі справили на них особливо сильне враження, цитували тексти, ділилися своїми думками та висновками. Так образ Олександри Іванівни Білінкевич з новели “Льо” постав перед слухачами в усій своїй реалістичності, цільності і пластичності.
Письменник не пожалкував яскравих мазків для написання словесного образу-портрету цієї неординарної, інтелігентної і вродливої жінки – дружини Миколи Вінграновського. Напевне це був подарунок долі для Миколи Степановича, отримати після багатьох років побутових поневірянь, розчарувань і самотності, такого янгола-охоронця, як Олександра Білінкевич. Жінка, закохана у свого чоловіка. Жінка-господиня, яка тримала на своїх плечах усі побутово-господарчі клопоти, чудова кулінарка, дизайнерка.
“Помешкання Вінграновських у типовій багатоповерхівці мало свій стиль. У всьому вчувався смак і рука Олександри Іванівни. Навіть батіжок над фото, як з’ясувалося, чіпляла вона. Взагалі, походи до Вінграновських сприймалися мною як естетська акція. Справді: скам’яніле небо, чіткі до різі, до схрусту деталі вулиць – із укарбованими в блакить кронами середмістя і сецесійними гранями мурів. Лисніють бруки, спалахує жіноча краса, а строфи поета, до якого йдеш, ушляхетнюють довкілля, та й тебе самого теж.”
Лікарка-терапевт і кардіолог, що опікувалась здоров’ям свого чоловіка, хоч це було дуже непросто, адже при невтішних діагнозах, від нерідко шкодив собі поблажливими по́ступками не надто здоровим звичкам. Уважна, турботлива, інтелігентна. Вона дарувала поетові не лише смак життя, але й максимально подовжувала йому термін його перебування на цій землі. А ще пані Олександра була порадницею, помічницею в письменницьких справах чоловіка.
“Як у будь-якого щасливого подружжя, у них було найтонше переплетіння інтересів і спільні меми, як сказали б у наш час. Олександра Іванівна незрідка була відлунням чоловіка у буквальному сенсі…”
Та й після смерті чоловіка вона продовжувала опікуватись ним, його творчістю: адже, саме завдячуючи Олександрі Білінкевич, були збережені матеріали, які лягли в основу книги «Маршал Вінграновський». Спогади, які вона скромно назвала «Трохи про Миколу», відкрили нам неймовірні пласти цікавих речей про митця і… продемонстрували ще один талант пані Олександри – письменницький.
Павло Вольвач розповів про Олександру Іванівну з великою ніжністю і щирістю. Його повага до цієї жінки виписана з таким захопленням, що іноді здається: таких людей не буває! У декого з учасників презентації навіть виникло питання: що могло об’єднати таку контрастну пару і в чому ж секрет щасливого шлюбу таких різних за характером людей? Шукали і знаходили відповіді, аргументи, мотивацію. Було цікаво! Забули навіть про час і регламент. Павлу Вольвачу – дяка за цей дарунок читачам, за те, що геніально і світло написав про геніальних і світлих людей.
«Так, Олександра Іванівна була замужем за генієм, офірно розчиняючись у чоловікові, в його силовому полі й тіні. Геній, у свою чергу, теж був за нею й при ній, цій гінкій, схожій на довгоногу птаху жінці, яка не тільки впорядковувала життя, а й розуміла – щó саме пише її чоловік, і навіть те, з чого написане постає. Взагалі, у Вінграновських було світло й чисто, в усіх значеннях. Люди, їм близькі, нам з Іриною теж видавалися світлими.»
Олександра Білінкевич – неймовірно мудра і чарівна жінка, з якою Микола Степанович Вінграновський був у щасливому шлюбі упродовж 30 років… Кохана дружина, подруга, порадниця у творчих питаннях і розрадниця у важкі хвилини.
У 1974 році вони одружилися. У 1975 році Микола Вінгранговський написав вірш:
Я скучив по тобі, де небо молоде,
Два наших імені розлука вполювала
Й за руки їх, розлучених, веде,
Отак довіку б їх не розлучала.
Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь
Високим срібним поглядом на тебе.
З вогню і вод, від неба і до неба
Твоїм ім’ям на тебе я молюсь….
Книга Павла Вольвача є у вільному доступі Бібліотеки-музею Миколи Вінграновського. Читайте, це цікаво!
Наталія Терещенко, голова художньої ради Артхабу «Вінграновський»
