12 жовтня – головний день Арт марафону розпочався з АРТСНІДАНКУ в колі друзів митця. Подія відбувалася в Артхабі «Вінграновський» – першому і єдиному в Україні мистецькому просторі творчості Миколи Степановича, де гармонійно поєдналися бібліотека, музей, галерея, презентаційна зала, медіастудія і арткафе.
О 9-й ранку амбасадори і організатори дійства вже були на місці, зал підготовлено до зустрічі гостей, а на столиках апетитно викладені цукерки, печиво, і все, що потрібно для чаювання та кавування. Запрацювала кавомашина і ось, вже через хвилинку свіжозварена ароматна кава у вас в руках!
Почесні гості – письменники спочатку запропонували відвідувачам оглянути виставку своїх книг та листівок, які можна було придбати, а також отримати автограф. Після цього, о 10-й почалися виступи гостей, яких представив організатор Артмарафону Сашко Висоцький.
Анатолій Кичинський — поет і художник, лавреат Шевченківської премії, поділився з аудиторією своїми спогадами про Вінграновського. Емоційно, щиро, дотепно з гумором і водночас з великим пошануванням і захопленням розповідав про свого кумира, історію за історією, бувальщину за бувальщиною. Кажуть, що у кожного «свій» Вінграновський, так от – у пана Анатолія – це друг, колега, побратим по перу, геніальний письменник, візіонер, людина гуманістичних принципів і переконань, безмежний патріот, могутня і багатогранна постать в українській культурі. Пан Анатолій використав цікавий образ-метафору: це потужна колона, яка тримає храм української ідентичності й культури. А ще ми почули поезії, на які надихнула автора творчість Миколи Степановича.
Василь Герасим’юк — поет, лавреат Шевченківської премії, запропонував слухачам інший формат виступу. Він не ділився спогадами про моменти, в яких перетиналися його з Вінграновським життєві шляхи. Пан Василь натхненно читав слухачам вірші Миколи Вінграновського зі збірки, розповідав хрестоматійні речі про особливості його творчості як представника покоління шістдесятників, про космізм, романтизм творчості митця. «Мати білять яблуні в саду», «Ні, мій народ…», « Вас так ніхто не любить…», « І є народ»…
Василь Герасим’юк поділився своїми враженнями від перебування на Миколаївщині, зокрема він не відчув тут тієї енергетики, яка б засвідчила, що саме цей край надихнув автора на поезію про лиманського Гаявату. Місто Первомайськ видалося йому звичайним, степових просторів не відчув.
Насмілюсь зауважити, що це й не дивно, бо про лиманського Гаявату Микола Вінграновський написав у селі Холодна Балка, за 40 км від Одеси, біля лиману, де знімав фільм «Дума про Британку» у 1969 році. Щодо степових краєвидів, то, звісно ж, їх не видно у центрі міста. Родина Вінграновських жила над Бугом, у віддаленому районі Богополя, майже на околиці. До того ж, значний період дитинства Микола провів у селі Кумарі. Порівняння з Тарковським теж було не на користь Вінграновського як режисера. Але ж ми знаємо, що українське кіно фінансувалося за остаточним принципом, і перший сценарій митця «Світ без війни» не знайшов ані підтримки, ані фінансування.
На жаль, за браком часу в Артхабі не вдалося послухати виступи гостей – Романа Коваля та Лариси Ніцой. Презентація книг пана Романа запланована на наступний день. Український громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття має намір розповісти багато цікавого.
А пані Лариса Ніцой порадувала присутніх цитуванням дитячих віршів Миколи Вінграновського, доброзичливим спілкуванням, щирою посмішкою!
Відвідувачі були задоволені книжковими новинками, з цікавістю слухали спогади і вірші, спілкувалися з гостями, пили каву і пригощалися смаколиками, фотографувалися, ділилися враженнями.
Артсніданок – дійсно вдала форма мистецького спілкування: легка, ненав’язлива, вільна і пізнавальна. Спогади – безцінне джерело нових знань, уявлень, про нашого геніального земляка та його творчість. А ще – це свідчення справжності дружби чи товаришування, адже пам’ять про неї друзі зазвичай зберігають упродовж життя!
Наталія Терещенко – голова художньої ради Артхабу «Вінграновський»
