Переселенцы в Первомайске лишены не только крова, но и поддержки.

Вимушені переселенці – так іменують тих, хто покинув зону проведення бойових дій на сході України. Люди залишили нажите роками майно та житло, розраховуючи в складний час знайти підтримку в середині держави. І зіштовхнулися з не викоріненим явищем бюрократії, нерозумінням чиновників та байдужістю. Ольга Назарова ще в червні покинула Луганськ. Жінка – інвалід разом з чотирирічною дочкою приїхала у Первомайськ до своїх батьків. Сім’ї лише нещодавно вдалося добитися виплати пенсії на нове місце проживання, розповідає Ольга. Майже 2 місяці родина жила лише на пенсію бабусі. Бездіяльність чиновників на місцях вбиває надію нормальне життя, скаржиться жінка.


Вимушені переселенці – так іменують тих, хто покинув зону проведення бойових дій на сході України. Люди залишили нажите роками майно та житло, розраховуючи в складний час знайти підтримку в середині держави. І зіштовхнулися з не викоріненим явищем бюрократії, нерозумінням чиновників та байдужістю. Ольга Назарова ще в червні покинула Луганськ. Жінка – інвалід разом з чотирирічною дочкою приїхала у Первомайськ до своїх батьків. Сім’ї лише нещодавно вдалося добитися виплати пенсії на нове місце проживання, розповідає Ольга. Майже 2 місяці родина жила лише на пенсію бабусі. Бездіяльність чиновників на місцях вбиває надію нормальне життя, скаржиться жінка:

-Когда ты обращаешься напрямую в те же пенсионные фонды или по выплате на деток, есть знакомые которые не получают пособие на троих детей, нету никакой реакции. Пока на горячую линию не позвонишь, или еще что то. Пока жалобы не идут, никто ни на что не реагирует. Я не считаю, что так должно быть .

Чотири річну дочку Настю Ольга влаштувала в дитсадок. Це, говорить, вдалося без проблем. Однак, як забезпечити дівчинку необхідними речами, жінка не знає. Все майно залишилося в Луганську. Родина потребує підтримки.

-В основном продукты. Хотя бы продукты. Вещи. Очень тяжело с вещами, потому что малая растет. Для себя еще как для себя, а ребенок вырос – все. Что хочешь то и делай.

Не втрачає сили духу, однак в дуже непросту ситуацію потрапила і родина з Донецька. Світлана Якушева разом з сином мешкали поруч з аеропортом. Там навіть під час перемир’я не вщухають бої, розповідає жінка. Родина вже 2 місяці перебуває у Первомайську. В місто їм запропонували приїхати знайомі. Прихисток сім’я знайшла в будинку для людей похилого віку. 

Комната сама хорошая, ничего не могу сказать, и постельное нам предоставили. И если надо постирать то мы сдаем белье, нам это все стирают – розповідає Світлана.


Ситуацію загострює те, що син Світлани – інвалід. Євген страждає на цукровий діабет першого ступеню. Молодий чоловік щоденно потребує 4 ін’єкції інсуліну, ним держава забезпечує, однак шприци доводиться купувати. Родина соромиться щось просити, звикли забезпечувати себе самі. От і зараз говорять – потрібна робота:

-В первую очередь только работа. Нужна работа, что бы мы сами могли купить себе кусок хлеба. Что бы в дальнейшем можно было проехать к себе домой. Что бы хоть как то прожить.

Не на камеру, Євген зізнався – йому потрібен глюкометр з тест – смужками. Просити чоловік не наважується – вартість приладу більше 400 гривень. Незважаючи на незгоди, сім’я вірить в те що незабаром повернуться додому. Там на них чекають друзі та рідня.

-Скоро все это должно закончится. Приедем, сядем за стол, покушаем, отметим мир в Украине. Пусть не переживают, все у нас нормально. Скоро увидимся.

Взяти під опіку вимушених переселенців намагається громадська організація Майдан південь. Таких людей у Первомайську та районі більше трьохсот, більше ста з них – діти. Координувати родини переселенців намагається теж біженка. Ганна не афішує свого прізвища. Розповідає, спершу працювала волонтером у Дніпропетровську.

Я видела людей, которые приходили просто в тапочках, в том, в чем они спали, то есть сорвались и бежали. К нам пришли как то два мальчика, которые пришли в Днепропетровск. 6 суток эти мальчишки по каким-то проселочным дорогам голодные пришли.


Ганну з дочкою прихистила жителька міста, волонтерка Вікторія. Отримані у Дніпропетровську уміння жінка намагається втілити у Первомайську. Вже вдалося створити центр прийому-видачі гуманітарної допомоги:

-Чиновники зачастую сами мешают людям сорганизоваться. Чиновники ставят всяческие палки в колеса: принесите справку, принесите бумажку. А здесь люди могут прийти и собрать себе то, в чем они действительно нуждаются.

-В нас єдина Україна, а єдина Україна це не тільки як по телевізору показують. Вона повинна бути між людьми єдиною і спільною землею. Зараз військові дії проходять В Луганській і Донецькій областях. Безпосередньо в нас нема цього. Ми хочемо і будемо допомагати людям – Ігор Городнюк, голова ГО «Майдан Південь».

Міцною опорою для активістів стали студенти Первомайського медичного коледжу. Навчальний заклад вже нараховує більше десятка волонтерів які зібрали іграшки та одяг. Молоді люди не залишилися байдужими до всього що відбувається в державі:

-Я кров здавав для бійців АТО ,тому що зараз великий дефіцит крові в банку крові України. Думаю це моя найменша допомога нашим бійцям – Олександр Грушанський, студент медичного коледжу.

-Мені 17 років, я ще не здавав, наприклад, кров. А так теплими речами чи ще чимось допомагаю цим людям – Ігор Кондратевич, студент медичного коледжу.

-Я зробила оголошення в населеному пункті де я жила і навчалась до вступу в медколедж. Школа наша, сільська рада, дитсадок – ми зібрали речі які потребують в даний момент біженці з Донецької і Луганської області – Вікторія Платон, студентка медичного коледжу.

Першим щойно об лаштоване місце прийому – видачі допомоги відвідав Іван Крикун. Чоловік з дружиною та маленьким сином залишив Донецьк ще влітку, розраховуючи повернутися до дня незалежності. Однак час минув і ситуація на у місті не покращилася. Іван ,маючи ступінь молодшого наукового співробітника, влаштувався працювати в первомайський політехнічний коледж. Свою ситуацію описує так:


Якщо сказати загально то всього, а можна сказати і нічого. Все трішки є, але всього мало. Коли ти їдеш кудись влітку, очікуючи повернутися через місяць – максимум півтора, ти береш з собою теплі речі які: шорти, футболку, кофтину. А так виявилось…Але є родичі, тому вони допомогли, дали посуд та інше. Тому порівняно з багатьма іншими в нас багато чого є. Але теплих речей – мало. 


Відсутність теплого одягу – спільна проблема переселенців. Люди не готувалися до того що надовго покинуть домівку. А хтось просто не встиг запастись необхідними речами.

Потрібні теплі речі, дитячі теплі речі, теплі речі для підлітків. Удеяких підлітків немає канцелярії, рюкзаків, форми – всього що потрібно для навчання. Люди це все з собою не брали – Ганна Гарда, член ГО.

Всіх, хто має бажання та можливість допомогти сім’ям переселенців, громадські активісти просять надсилати кошти на розрахунковий рахунок, чи дзвонити за телефоном, вказаним на екрані. Або приносити речі в приміщення кафе Південний Буг, в центрі міста. Разом Не дамо землякам втратити віру в людяність!

3,459 total views, 3 views today

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code