Коли ще глядач так переживає емоції і відчуває себе учасником вистави? Коли він на сцені. Практично на сцені. 

Місцевий народний театр “Рефлекс і Я” представив камерний спектакль “Сховатися від долі не судилося”. Його прем’єра відбулася в стінах бібліотеки-музею Вінграновського.

Автор ідеї  та режисер-постановник Тетяна Гаврилюк розповіла, що сценарій написано за мотивами творчості та листів Василя Стуса. 

Ця історія розповідає про трагічний життєвий шлях Василя Стуса. Про те, як він потрапив під каральну систему радянської влади. І ця система забрала його життя.

Події на умовній сцені відбувають в безпосередній близькості від глядача. На відстані витягнутої руки. Межа між актором та спостерігачем практично стирається. Від того виникає відчуття співучасті. Глядач разом з головним героєм переживає біль та приниження. А в інший момент – стає катом, душогубом. І ця ненависть, жорстокість, притаманна йому, пронизує людей в залі.  Від того відчуття неоднозначні, бентежні. Проходить процес перевтілень, як у акторів поруч. Передати атмосферу ув’язнення нам вдалося, –  зазначає Тетяна Гаврилюк.

Роль Василя Стуса в спектаклі грає Едуард Козачок.  Досвідчений актор, випускник театрального університету імені Карпенка-Карого, вже знайомий читачам Первомайськ.Інфо. 

Збірний образ радянського нквдешника виконав Нікіта Соколов.

Вокальний супровід – Ірина Відмиш, учасниця “Бентежних віршів”, проєкту музею.

Постановка пластичних номерів (динамічні сцени) – Едуард Козачок.

Першими глядачами  “Сховатися від долі не судилося” стали запрошені гості: вчителі української літератури та історики. За словами режисерки це перші люди, які знають, хто такий Василь Стус та його творчість, іноді не проста і не кожному зрозуміла. 

Залучити більше глядачів, розповіла Тетяна Гаврилюк, наразі складно. Через воєнний час не кожне приміщення здатне прийняти виставу. Велика сцена, з багаточисельними глядачами для камерного мистецтва теж не підходить. Тому, можливо, глядачі та актори знову зустрінуться саме в Артхабі Вінграновського.

І наостанок: 

 

Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті

і витягнув п’ятака, схожого на сонечко.

А це вам дорога, він зробив кілька ступнів праворуч,

носаком позначивши її межу.

Щоб вам було радісно — вмикайте магнітофони, транзистори,

беріть до рук іграшкові калатала,

бемкайте, хоч би й по голові.

Щоб не хотілося їсти й пити —

слухайте лекції, популярні кінофільми,

як ви житимете щасливо,

коли доправитесь небесного царства.

А щоб не капав за шию дощ —

пам’ятайте,

що будь-яка злива

колись та кінчається,

навіть потоп.

Буде холодно — співайте оцих пісень,

при цьому він подав жмутик

проштемпельованих текстів

(дозволено цензурою

для колективного співу

двом, трьом і більше співакам).

Коли вам захочеться відпочити —

розучуйте цікаву гру про війну,

уявіть, що опали вас вороги

і хочуть позбавити щасливого існування.

Словом, стріляйте, кидайтесь на амбразури,

падайте під танки.

Тільки не розбігайтесь, докинув він.

— Благодійнику наш,

кому хочеться тікати з раю, —

загукали ми в одне горло,

вдивляючись в очі під кокардою,

схожі на дві крапельки ртуті.

Василь Стус

5,514 total views, 3 views today