В Артхабі “Вінграновський” пройшов вечір пам’яті поетеси Галини Педченко

В Бібліотеці-музеї Миколи Вінграновського  відбулося  зібрання літературної студії МОВОСВІТ,  присвячене 96 роковинам з дня народження Галини Данилівни Педченко. Минає 6 років, як немає з нами нашої  талановитої землячки, поетеси, громадської діячки, людини безмежної доброти,  великого люблячого серця. Сьогодні в Артхабі “Вінграновський” зібралися ті, хто знав Галину Данилівну, хто небайдужий до її творчості і взагалі до художнього слова.

70 ракет було випущено в цей день, 16 грудня 2022 року з Росії, щоб знищити інфраструктуру України, занурити її населення в холод, позбавити країну шансів на виживання. А люди прийшли в цей день, щоб вшанувати пам’ять поетеси, слухати поезії!  Бо ми – українці, ми бережемо нашу національну пам’ять, боронимо наш культурний спадок, нашу історію. Попри відсутність струму, попри холод і темряву, учасники зустрічі не відмовились від намірів проведення заходу. Тому що у кожного живе у серці жаринка любові до рідної мови, яка допомагає долати негаразди й труднощі.   

Я писати себе не примушую,

А чекаю омріяну мить,

Коли слово пахучою грушею

Вже дозріле впадé, задзвенить,

Упаде на пахучі ромашки,

На холодні нічні спориші,

На біленькі дрібнесенькі кашки,

На любисток моєї душі.

(Г.Педченко)

Пригадую, як у 2006 році відбувся ювілейний вечір 80-річної поетеси. В залі Міського будинку культури був аншлаг. Пані Галина  сиділа на сцені за журнальним  столиком, трохи збоку, в строгому чорному костюмі з білосніжним комірцем. Дуже гарна, урочиста, трохи збентежена й розгублена.  А вела цей вечір Лоріна В’ячеславівна Лисогурська. От і сьогодні пані Лоріна поринула в спогади, розповіла багато цікавого про свою творчу посестру.

Валентина Нємченко повідала присутнім сторінки біографії поетеси, її перші кроки у віршотворенні, які мисткиня зробила вже в зрілому віці, після 40 років.

Журналістка Людмила Мартинова долучилася до розмови зі спогадами про те, як літературне об’єднання в далеких 70-80-х роках  допомагало становленню молодих авторів, як підтримувало їх. Галина Данилівна Педченко вважала своєю місією, опікуватися молодою зміною, багато приділяла часу учнівській і студентській молоді, завдяки їй відбувалися прем’єри віршів у місцевій пресі.

У 2001 році вийшла збірка поезій під романтичною назвою «Намалюй мені сонце!». А на титульній сторінці обкладинки були зображені 7 соняхів – робота Дмитра Єребакана.  Перший вірш у збірочці присвячений живописцю. Так було створено творчий тандем художника пензля і кудожниці слова. Дмитро Єребакан розповів про дружбу і співпрацю з поетесою, про оформлення згаданої поетичної збірки. Наразі картини художника перебувають на виставці в Болгарії, а ранньою весною він обіцяє виставити їх в Артхабі для мешканців Первомайщини.

Розмову продовжила художниця Майя Герасименко, яка теж мала досвід творчої співпраці з Педченко. В кінці 90-х вона займалась дизайном титульної сторінки першої книги пані Галини «Вітрякові крила». Запропонувала свій варіант обкладинки, який дуже сподобався поетесі: вітряк символ енергії, праці, а птахи – символ свободи і творчого злету. Так  народилась назва нової збірки поезій.

Існує такий печальний вираз: немає пророка у своїй Вітчизні. Погано, коли талановиту  людину забувають, її творчісь знецінюють.  Аби цього не трапилось, в місті і районі невтомно і відповідально працюють бібліотечні установи. Бібліотекарки Лариса Уткіна й Галина Горицина поділилися досвідом роботи з популяризації творчості  Галини Данилівни Педченко.

Тетяна Андреєва, заступниця очільниці Первомайського Управління освіти, поділилася своїми спогадами про незабутню творчу зустріч з поетесою, яка відбулася за часів її роботи зі студентською молоддю.  На згадку про цю зустріч залишилася збірочка з автографом, вже 20 років Тетяна Володимирівна її зберігає. У навчальних закладах міста в розділі «Література рідного» краю є можливість знайомити учнів з творчістю місцевих авторів, зокрема з поезіями Педченко Г.Д, – підкреслила пані Тетяна.

Навіть найталановитіший митець залишиться ізольованим, якщо його твори не дійдуть до читача. Про те, як вірші Галини Данилівни  доносила до читача  газета «Прибузький вісник», розповів журналіст Данило Кіт. Він згадав багато зворушливих моментів  про останній лист в редакцію від Галини Данилівни, про підготовку до друку  її останньої збірочки у Врадієвському видавництві Листок.

Поетеса Антоніна Григоренко розповіла шановному товариству про спільні поїздки з Галиною Данилівною по району, її активну просвітницьку діяльність і прочитала віршовану посвяту, котру  написала для колеги.

Наталія Капацина, керівник краєзнавчого гуртка “Орелі”, пригадавши творчі вечори Галини Данилівни,  висловила щире захоплення  творчістю поетеси. Вона висловила впевненість у незламності українського народу, який навіть в найтрагічніші часи історії залишається вірним своїм ідеалам.

Пісенність віршів Педченко – вражає! Я вперше  відчула це на ювілейному вечорі у 2006 році. Одна за одною виконувалися пісні на вірші пані Галини. Це було неймовірно гарно. А хто ж автор музики? Це геніальна жінка Ольга Миколаївна Попова.

Я не знаю, багато я хочу чи мало,

Тимчасові спливуть, бо вагою легкі,

А як пісню мою на селі заспівали,

То до мене всміхнулись прийдешні віки.

Я щаслива, мені соловейко співає,

З ним удвох народили ми пісню нову.

А уранці на плечі ковдру я натягаю,

І всміхаюсь – назло всім неправдам живу.

Яке щастя, що у нас є люди небайдужі, налаштовані любити і розуміти поезію, театр, образотворче мистецтво! Дуже зворушливо виступила представниця громадськості, поціновувачка творчості поетеси Ляшенко Тетяна. Вона прочитала свої улюблені вірші, висловила подяку колективу Артхабу і його фундатору Аркадію Корнацькому  за можливість спілкування, проведення в затишній залі творчих вечорів, зустрічей.

ОСОКОРИ

Окори мої, осокори, стали в ряд край моєї дороги,

А дорога веде в невідоме і заводить далеко від дому.

Все відбудеться, чи відбулося, побіліло від болю волосся.

Почекайте, мої осокори, я назавжди повернуся скоро.

В моїй милій старій Лисогорі лиш застигнуть на мить осокори,

Згубить крапельку росяна чаша і шелесне: навіки ти наша…

***

Одиноко і холодно. Пустка.

Тільки линуть слова звідусіль…

Колодій, Вінграновський, Ярмульський,

Різниченко…Це ж мій Богопіль!

Не чіплялась до авторитетів,

І протекції в них не прошу,

Біль падінь, як і радість від злетів,

У тривожному серці ношу.

16 грудня, 2016 року  відійшла у вічність  найвідданіша шанувальниця рідного слова,  невтомна й талановита Галина Данилівна.

Твори Педченко стали невід’ємною частиною культурного життя Первомайщини. Перечитуючи вірші Галини Педченко, розумієш, що поезії – це її крила, її сповідь.

Хай буде їй земля пухом!  Вона залишається завжди з нами у своїх поезіях.

 

Наталія Терещенко, поетеса, модераторка вечора па’мяті Галини Педченко

Loading

.