Бібліотека-музей Вінграновського. Про цікаву зустріч і поетове передчуття.

В Бібліотеку-музей Вінграновського завітала Людмила Пташинська з онукою Міланою.

 – Ти маєш гордитися, що твій прадід –  відома людина, великий письменник! – сказала молода бабуся онучці.

Працівники  музею  радо і привітно зустріли гостей. Катерина Краєвська, бібліотекар, провела для них екскурсію, показала експонати й книги. Особливу увагу приділила дитячій літературі, адже Мілані – 8 років, вона перейшла до третього класу.

Бібліотекарка Катерина Краєвська розповідає Мілані про Бібліотеку-музей Вінграновського

До речі, дитячий  вірш  Миколи Степановича «Сама собою річка ця тече…» є в підручнику для третього класу, діти читають і часто декламують його на  традиційному  конкурсі на кращого читця віршів Вінграновського «Поетична пристань», який щороку проходить в школах міста.

Людмила Пташинська з онукою

За чашкою чаю Людмила Пташинська поділилася спогадами про письменника. ЇЇ чоловік, Леонід Пташинський, доводиться Миколі Степановичу двоюрідним племінником. Подружжя пам’ятає, як письменник щоліта гостював у їхньої матері, Лідії Пташинської, у Кримці.  З яким задоволенням він їздив на возі, запряженому конячкою Манюнею!  То була -таки реальна конячка, яка пізніше стала однією з персонажів однойменної повісті.

Людмила пригадала також поїздку в Київ, коли вони з чоловіком зупинялися в квартирі родини Вінграновських. Їх тоді привітно зустріла пані Олександра, дружина Миколи Степановича. Сам письменник працював в цей час у своєму кабінеті. Але, як тільки почув, що приїхали гості з Первомайська, відразу відклав справи. Дуже був радий, що привезли йому мамалиґу, яку приготувала для нього сестра Лідія.  І прицмокував, і вихваляв ту страву на усі лади!

Був дуже уважним, компанійським,  розпитував про всіх і про все. Таким він був, цей народний геній: простим, і разом з тим величним у своїй простоті.  Таким залишився в пам’яті рідних… і в нашій пам’яті теж.

Людмила Пташинська ділиться спогадами про Миколу Степановича Вінграновського

Бібліотека-музей справила на гостей велике враження. 8-річній онучці особливо сподобалося оформлення стелі стилізаціями фантастичних квітів, а також дальня галерея, де на великих банерах можна прочитати дитячі вірші М.С. Вінграновського.

Сама собою річка ця тече,

Маленька річечка, вузенька, як долоня.

Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,

Маленька донечка без імені іще.

 

Вона тече в городі в нас під кленом,

І наша хата пахне їй борщем.

Цвіте над нею небо здоровенно

Солодкими хмаринами з дощем.

 

Ця річечка тече для клена і для мене,

Її й тоді я бачу, коли сплю.

Я річечку оцю в городі в нас під кленом

Як тата й маму і як мед люблю.

Микола  Вінграновський, 1970 р.

Кожен поет завжди  провидець, в більшій чи меншій мірі. Коли Микола Степанович писав рядки:  «Все впада у ріку, а ріка у мій голос впада. Не одійде мій голос, не відлюбиться»,  то, мабуть, відчував і знав, що ми, українці, його нащадки, збережемо і пам’ять, і спадок, і дух його творчості.  Музей-бібліотека Миколи Вінграновського  в Первомайську  –  є свідченням правдивості поетового передчуття.

Наталія Терещенко, голова художньої ради АртХабу «Вінграновський»

Loading

.