22 червня — День скорботи і вшанування жертв війни в Україні

У червні 1941-го нацисти прийшли «визволяти Україну від комуністів». За час перебування на нашій землі вони вщент зруйнували тисячі українських міст і сіл, знищили мільйони людей.

А через 73 роки після того «звільняти російськомовні території Українии від «бандерівців» прийшли рашисти. Ще через 8 років вони вирішили загалом «визволити весь братній український народ», почавши 24 лютого проти нас повномасштабну війну. Обидва сценарії цього «визволення України», написані в Берліні і в Москві, дуже схожі: рашисти, як і німецькі фашисти, теж нищать в Україні житлові будинки, вивозять до московії українців, знущаються над мирним населенням окупованих територій. Тобто московити діють так само, як колись чинили гітлерівські карателі…

Гітлер і вся тодішня верхівка Німеччини не вважала громадян поневолених країн повноцінними людьми, про що фюрер стверджував ще напередодні нападу на радянську імперію. До українців у нього було, мабуть, «особливе» ставлення: за час окупації гітлерівці знищили і вивезли на невільницькі роботи мільйони українців, тисячі міст і сіл. Масові арешти, розстріли мирних жителів стали нормою життя.

Історія, напевно, не знає прикладів, щоби завойовники з перших днів панування створили стільки концтаборів, умови утримання в яких були жахливими. Як писав Олександр Довженко, там «до людей ставилися набагато гірше, ніж до худоби». Зауважимо, що досвід створення концтаборів, як зізнався на Нюрнберзькому процесі Герман Герінг, німці перейняли в…Радянського Союзу, ретельно вивчивши практику існування ГУЛАГу, початок якому поклав Соловецький концтабір, заснований ще у 1923 році.

Досвід створення концтаборів, як зізнався на Нюрнберзькому процесі Герман Герінг, німці перейняли в…Радянського Союзу

«Хорольська яма» − концтабір, створений нацистами у місті Хоролі, що на Полтавщині, − один із них. Проіснував він усього 2 роки — з вересня 1941-го по вересень 1942-го. Але за умовами «проживання» міг конкурувати з такими таборами, як Освенцим, Дахау, Бухенвальд, Майданек, де бранців утримували в надзвичайно жорстоких умовах і де смертність серед них була надзвичайно високою. Минуло майже 80 років з дня, коли він припинив існування, а кількість жертв достеменно досі невідома: якщо вірити німецькій статистиці, то це близько 38 тисяч, якщо радянській − понад 53 тисячі. А деякі історики схиляються до думки, що тут знайшли свою смерть близько 100 тисяч радянських військовополонених.

Колишній в’язень табору Павло Васильович Литвинов згадував: «Їжа складалася із баланди, звареної з неочищеної картоплі чи лушпиння, буряків, проса, різних відходів. Спочатку її видавали двічі на добу — вранці й увечері, згодом — раз у 3-4 дні. Хліба майже не видавали, лише зрідка — один шматок на кілька сотень чоловік. Більшість військовополонених посуду не мали, тому „пайок“ отримували у пілотки, поли шинелі чи гімнастерки, а то й просто — у пригорщі. Іноді наглядачі жбурляли у натовп в’язнів мерзлі буряки чи картоплю. Люди масово помирали від виснаження голодом, зневоднення й хвороб.

Розповідати про безчинства гітлерівців на теренах України можна до безкінечності. Адже були знищені мільйони мирних людей, тисячі сіл і міст».

У жовтні 1944-го Українська земля була звільнена від гітлерівців. Українці тоді вважали, що подібне вже ніколи не повториться на їхній землі.

«Ну як я міг повірити, що майже через 80 років вже онуки і правнуки моїх однополчан, з якими я дійшов до Берліна, принесуть на українську землю війну?» — зі сльозами на очах говорив мені ще у травні 2016-го Федір Продан — 92-річний ветеран Другої світової війни…«

Знав би старий солдат, що ці онуки чинитимуть тут ще через 6 років, розпочавши «спецоперацію»: вони вже зруйнували тисячі будинків, більшість з яких не підлягають відновленню, підприємств, вивезли до московії майна на сотні мільйонів гривень. З «ласки» рашистів понад 10 мільйонів наших співвітчизників змушені шукати прихистку за сотні, а то й тисячі кілометрів від своїх домівок.

Люди, які в підлітковому віці пережили німецьку окупацію, а на схилі літ ще й російську, шоковані.

− Я добре пам’ятаю, як у нашому селі були німці, − згадує 89-річна Марія Костянтинівна. — Не скажу, що вони вирізнялися надто гуманним ставленням до селян, але ставлення з боку росіян до мирних людей було не кращим. На власні вуха чула, як російський солдат твердив у телефонній розмові, що вони, росіяни, визволяють українців від нацистів.

Міжнародне гуманітарне право забороняє затримувати мешканців окупованих територій і застосовувати до них будь-які насильницькі дії. Та московитам начхати і на міжнародне право, і на звичайну людяність. Тому й діють в «найкращих» традиціях Третього рейху. Наприклад, німецькі фашисти вивезли в роки війни до Німеччини близько 2,5 млн українців, а московити до «матушки-росії» − сотні титсяч. Але точна кількість українців, насильно депортованих до московії, невідома.

Окупувавши населені пункти, рашисти вирізняються тваринною жорстокість щодо цивільних, зокрема і дітей. Пограбування, гвалтування набули масового характеру. При чому багато згвалтувань були груповими. Жертвами сексуального насильства ставали і неповнолітні дівчатка

− Це геноцид. Вони використовували згвалтування як зброю − в основному це були молоді солдати у віці 20-25 років, вони робили це публічно перед іншими членами сім’ї, − говорить Людмила Денісова — екс-Уповноважена Верховної Ради з прав людини.

Трагедії, що сталися у Бучі, Гостомелі, Бородянці та в інших населених пунктах, окупованих московитами, увійдуть в підручники історії не лише України. Завдяки їм людство дізнається про звірства росії.

Наприклад, у дитячому таборі «Пролісок», що на Київщині, де кілька тижнів дислокувався рашистський підрозділ, познаходили трупи людей із зав’язаними за спиною руками. Їх катували, а потім холоднокровно вбивали. Одному із загиблих розбили череп ударами прикладу з особливою жорстокістю. Інші були застрелені в потилицю. До речі, так чекісти вбивали ув’язнених «ворогів народу» перед приходом німців у червні 1941-го, щоб вони, як було сказано у відповідному наказі наркома НКВС, «не пішли на службу до фашистів».

За словами керівника Бучанської окружної прокуратури Руслана Кравченка, який сьогодні розслідує злочини окупантів, жителів цього містечка вбивали просто серед вулиці тому, що вони українці.

Пишучи ці рядки, переглянув десятки світлин зруйнованих німцями в роки Другої світової війни українських міст, сіл. І світлини, зроблені після визволення Бучі, Бородянки, а також зруйнованих Харкова, Чернігова, Маріуполя. Перші − чорно-білі, другі — кольорові. От і вся відмінність. Натомість почерк і тих «визволителів», і цих — однаково кривавий.

Олександр Пастернак, старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні:

− Повномасштабна агресія путінської рф проти України в черговий раз продемонструвала, що колишніх імперій не буває. Ця імперія, яка так ніколи й не була до кінця засуджена й покарана за свої злочини в минулому, сьогодні повертається у своїй потворній, абсурдній реінкарнації держави-терориста.

Спроби умиротворити агресора призвели до катастрофічних наслідків — він знову чинить масові вбивства, депортації, зґвалтування і грабунки в самому центрі Європи в ХХІ столітті, реалізовуючи цілеспрямований, неприкритий, «ідеологічно обґрунтований», підкріплений псевдоісторичними наративами та дегуманізуючими формами пропаганди, акт геноциду української нації. Але, як показує історія, крах тиранії — неминучий. Як довго триватиме війна в Україні — невідомо, але зрозуміло одне — вона закінчиться падінням режиму рашистів і постанням Другого Нюрнберга.

3,418 total views, 4 views today

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code

.