Поезія Миколи Савки, мешканця Баштанки, що на Миколаївщині,  – сувора, правдива, без прикрас і зайвого пафосу. Але саме такі рядки, що вишикувалися, ніби для бою з ворогом, додають сил, віри в перемогу, віри в невідворотність покарання воєнних злочинців.  

Нинішня війна, що занурила українців у вир лиха, руйнувань і смертей,  викликає у наших співвітчизників цілий безмір справедливих людських  емоцій. Ненависть, гнів, презирство  по відношенню до російських агресорів!

В той же час, десятикратно збільшене почуття любові до нашої багатостраждальної Батьківщини, до всього нашого,  рідного, українського!

Дивним чином влаштована людська психіка. Багато творчих людей з початку війни не можуть повернутися в стан творчості, щоб дати волю своїм почуттям і вихід новим творам. Але є й митці, які  впоралися з тим шоковим станом, в котрий занурила нас війна, і своєю творчістю допомагають іншим людям побороти зневіру, знайти сили для опору і боротьби з окупантами.

Микола Савка один з таких поетів! Його вірші тримають стрій, їх звучання  змушує зібрати волю в кулак і боротися за майбутнє наших діточок, за долю нашої країни!

Микола Савка  майже за три місяці війни  написав біля семи десятків віршів. Це твори не схожі на ті, що з’являлися у нього раніше, у мирний час.  Ті  були милі, ніжні,  романтичні…  Спочатку  він не виставляв свої роботи, бо має власні принципи і вимоги до творчості.

Пан Микола пояснює: “Вірш повинен бути віршем, а не набором слів, які іноді співпадають в риму. Є певні правила написання вірша, розміри, як то ямб, хорей, анапест, тощо… Та й не задумувався я над цим, поки донька не змусила виставити вірш на УПП (Український Портал Поезії), з того часу постійно публікую свої твори.”

А про війну пан Микола пише тому що “… так болить давно, бо це моя країна, мій дім і мені болить разом з усіма… Але закриватися в собі не можна і носити в собі все, що наболіло теж не можна, бо можна збожеволіти, але й відкривати все теж не варто! Дякую за спілкування! І дай Бог, якомога швидшого миру і в ваш, і в мій дім,  і в наш спільний дім Україну!”

Пропонуємо Вашій Увазі ті вірші Миколи Савки, які він відкрив для своїх читачів, і сподіваємося, що кількість його шанувальників на Первомайщині теж буде зростати!

ЧИ ТО ЩЕ ДЕНЬ…

Чи то ще день, чи то вже ніч,

В підвалах час змінився.

Бетон розбитий навсебіч,

Мій Боже, світ втомився.

Навколо горе, біль і страх,

І кров змішалась з потом.

Моє життя в твоїх руках,

Не дай піти “двохсотим”.

Та зараз не до молитов,

Сюди летять снаряди.

Армагедон в наш дім прийшов,

Амбіції заради.

Дай сили вистоять в бою,

І віри, задля духу.

Бороним землю ми свою,

Почуй нас і послухай.

А наша воля, то життя,

Лунають в церкві дзвони.

Не лічим ми своїх звитяг,

Бо діточок бороним.

Чи то ще день, чи то вже ніч,

Все димом затягнуло.

Постійно з смертю віч-на-віч,

Майбутнє щоб в нас було.

Щоб не втрачали діти Мам,

Не знали болю  й горя.

Життя, щоб посміхалось нам,

Всі рідні були поряд.

Микола Савка. 20.05.2022р

ГНІЗДЯТЬСЯ БІЛІ ЛЕБЕДІ

Летіли білі лебеді,

Тікали від війни.

Не знали і не відали,

Куди летять вони.

Голодні, сильно зморені,

Летіли в далечінь.

Під ними край роззорений,

Що вкрила чорна тінь.

Вже крила не витримують,

І сил давно нема.

А вибухи десь гримають,

І дим немов туман.

Здолали втома з голодом,

Всім треба до землі.

А звідти віє холодом,

І лиси ходять злі.

Травою підкріпилися,

Запили із калюж.

Від зла гуртом відбилися,

Тікає лис чимдуж.

Пусте, що всі заморені,

У єдності живем.

Відродим все роззорене,

І дух наш збережем.

Гніздяться білі лебеді,

Де бив залізний град.

Гніздяться в тихих заводях,

Чекають лебедят!

Микола Савка.  Баштанка. 15.05.2022р

З поетом спілкувалася Наталія Терещенко

5,542 total views, 3 views today