Пам‘ять про війну – в кожній українській родині

Восьмого травня вшановується День пам’яті та примирення, 9 травня – День перемоги над фашизмом у Другій світовій війні.

Ці дати – світла і водночас гірка пам’ять про страшні події в історії людства у ХХ столітті. Українці разом з десятками інших народів протистояли людожерській ідеології нацистів, що поділили людей на вищі й нижчі раси та прагнули підкорити світ, знищуючи неугідних.

Та війна не оминула жодної української родини, в тому числі моєї, зокрема моїх батьків. Таке неможливо забути.

31 березня 2008 року, на вісімдесят третьому році життя, скінчилося земне буття мого батька.

Корнацький Олексій (Онисій) Вікторович був мобілізований до діючої армії навесні 1944-го, як тільки йому виповнилося 18 років, одразу ж після звільнення від окупації Чаусово-2. Дійшов з боями до Берліна і був демобілізований тільки в 1952 році. Кулі й осколки оминули його, але мало не лишився без ніг при форсуванні Одеру, що давало знати про себе все життя і згодом вкоротило віку.

Першого травня 2022 відсвяткували 92-й День народження мами, Корнацької Клавдії Павлівни.

Важкий трудовий шлях почався у неї вже в 11-річному віці. У 1941-у в Чаусово-2 прийшли окупанти, школу закрили, підлітків погнали на польові роботи разом із дорослими. За відсутності тракторів, коней і волів, що були відправлені на фронт, землю обробляли коровами, запрягаючи їх у ярмо. Діти працювали погоничами, в обід водили корівок на водопій, вдень у спеку довгими гонами носили відрами воду спраглим дорослим робітникам, а восени вручну жали, косили, копали буряки …

У березні 1944-го наше село було звільнено від німецьких і румунських окупантів, але війна залишила свої сліди на кожному кроці. Ця весна мало не стала для мами останньою в житті. У полях проходило декілька ліній окопів, колгоспникам наказали засипати їх вручну, на цю “легку” роботу послали  дітей і молодь.

Того дня  добралися до дальнього поля на підводі, а в обідню перерву хлопці повели напувати коней до степової кринички за Мечетнянську могилу. Знайшли там снаряди від авіаційної пушки – неподалік було місце падіння збитого літака.

Син Федота Богдана, Вісаріон (Вісаріонів у нас по-сільському звуть Віськами), приніс одного снаряда до місця обіднього відпочинку працівників, вирішив похизуватися своєю хоробрістю і  “зробити феєрверк” – снаряд був трасируючий, мама назавжди запам’ятала яскраві кольорові кільця на ньому.

Він викопав невеличку ямку, вставив туди снаряда і гахнув по ньому лопатою!

Перелякані дівчата на той момент вже попадали на землю, і це їх врятувало – вибух був такої сили, що лопата літала високо в небі як ворона. Усіх інших трохи контузило вибуховою хвилею, а мою майбутню маму поранило осколками – у праву скроню і в праву ногу.

Додому її довезли підводою, дома й вилікували. А осколки й досі залишаються в тілі.

Богдан Віська отримав числені осколкові поранення правої руки, тулуба й обличчя, коли очуняв – радів, що тепер не призвуть на війну. Та не судилося – мобілізували разом з однолітками 1926 року народження. З війни він не вернувся, загинув.

Його ровесник, мій батько, Корнацький Олексій (Онисій) Вікторович, бравий армійський старшина і гармоніст, відслуживши повних вісім років, вернувся в рідне село після демобілізації у 1952 році, добився руки й серця найкращої дівчини села, моєї мами.

П’ятдесят шість років вони були разом, і вже 14 років батька з нами нема.

  Вічна пам‘ять і слава усім, хто виборов перемогу над фашизмом на фронтах і в тилу!

Клавдія Павлівна і Олексій Вікторович Корнацькі, 2002 рік.

Клавдія Павлівна і Олексій Вікторович Корнацькі, 2002 рік.

На фото: Клавдія Павлівна і Олексій Вікторович Корнацькі, 2002 рік.

 

Аркадій Корнацький

1,155 total views, 3 views today

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code

.