Воєнно-патріотична лірика первомайчанина Григорія Усатюка

Григорію Усатюку – сьогодні 83!

Григорій Іванович Усатюк – відома особистість в місті Первомайську. Впродовж багатьох років – незмінний керівник літературного об’єднання «Зажинок», сподвижник випуску альманаху літературної Первомайщини «Степове монгоріччя», самобутній поет і автор чудових збірок поезії та прози. Його твори заторкують у душі читача глибокі струни, запам’ятовуються, кличуть повернутися до них знову і знову, щоб знайти  нові грані відточеного,  багатовимірного, соковитого  українського СЛОВА.

Григорій Усатюк на презентайії збірки "Подзвіння" з дружиною Вірою Іванівною

Григорій Усатюк на презентайії збірки “Подзвіння” з дружиною Вірою Іванівною

Сьогодні син і онук Григорія Івановича – в лавах захисників. Боронять Україну від навали російських агресорів. А пан Григорій, разом з дружиною Вірою Іванівною, дбають про сад, город, виноградник…

Вчора, у телефонній розмові, я почула від пана Григорія сумну фразу: «Ця жахлива війна ніби вбила в мені  поета. Не можу писати. Нічого не пишеться.»  Я спробувала його заспокоїти: таке ж відчуття мають багато письменників, переживаючи невгамовний біль роз’ятрених ран Вітчизни, котрий ніби поглинає натхнення, і спроможність творити. Психологи розповідають про кілька фаз прийняття невідворотнього, але у багатьох митців все, мабуть, відбувається по-іншому. Все накопичується, щоб потім прорватися вулканічною лавою праведної творчості. Будуть вірші, пане Григорію, буде проза, і буде вільна Україна!

З днем народження, наш Поете! Многая і благая Вам літа на многії літа!

Н. Терещенко

Нижче публікуємо вірш Григорія Усатюка, одну з  перлин його воєнно-патріотичної лірики. Написаний у 2014-му, він сьогодні дуже актуальний, і  звучить як Гімн українському воїну-захисникові!

ЗА ЇЇ ВОЛЮ

Я ж автомат на шию –

Й на гору із блокпоста.

Певен, що не накриють,

Бо я невидимим став.

 

Мене вже всі кулі знають,

Й осколки снарядів тих,

Я тут, у Донецькім краї,

Назавжди серед живих.

 

А танки мої й бетеери

У нашім ріднім краю

Привіт від Степана Бендери

Московї передають.

 

Я тут, на ріці Каялі,

На Сіверсткому Дінці,

Серед жорстоких реалій

Мирні шукаю кінці.

 

Ці міномети і гради,

І кулемет, й автомат

Стомились, стомились, гади,

У  мене, у мене стрілять.

 

Бо можна танк підірвати,

Тіло можна убить,

А в душу, у душу стріляти –

Безумне діло і мить.

 

Душа поєдналася з духом

В моїм Слобідськім краю,

І попри суцільну розруху

Відновлює волю свою.

 

Бо праведна наша справа,

Бо з нами любов і Бог,

Тому Україні – Слава!

Не ділять її на двох.

 

Отут, на Савур-могилі,

З тих славних козацьких літ

Я бережу, любі,  милі,

Наш український світ.

 

Григорій Усатюк

Поміж Синюхою і Богом. Поезія та проза. Стор. 10-15.

Врадіївка. Видавець Коваленко А.Г. 2015 рік.

Loading

.