Медіа і можновладці обурювалися за принципом «цього не може бути, тому що не може бути ніколи», патріотичні громадяни звично лихословили з упором на «х@ло» .

Потім віроломний російський напад на Україну, війна і знаменита фраза захисника Зміїного щодо російського корабля.

І тут почалося …

Медіа замайоріли і заговорили відповідними гаслами.

Можновладці у збиток для купівлі армії гостро необхідних квадрокоптерів та тепловізорів кинули кошти на обвішування міст і селищ творами рекламщиків з «на@уй» у різних варіаціях.

Соціальні мережі стали полігонами «філологічної творчості» на тему «посилання на@уй» усього і всіх.

Телеведучі, в тому числі тендітні дівчата, стали переконувати глядачів у цілковитій припустимості застосування лайки в публічному просторі та в побуті.

В тому числі малолітніми дітьми!

Те, що припустимо в екстремальних воєнних умовах, стали робити нормою повсякденності.

Таким чином, як завжди з подачі «політичної еліти» та олігархічних засобів масової дезінформації, українців стали зомбувати ще й у цьому напрямку. І багато хто повівся та став підтверджувати тезу Путіна про «адін народ».

Бо ніщо так не титулує народи, як засіб спілкування. І ніщо так не відрізняє їх одного від іншого.

Мова є головною складовою і головним критерієм національної культури та її рівня. Вульгарна «матерщина» у росіян на побутовому рівні надзвичайно поширена, у безлічі сімей нею не просто лаються – нею розмовляють. В тому числі батьки з дітьми, діти з батьками.

Такий рівень культури.

В українських сім’ях такого ніколи не було, такого жаху неможливо було навіть собі уявити. Я народився і виріс в Україні, потім тридцять п’ять років прожив у Росії, бачив і чув цю різницю наочно.

Це тектонічна різниця !

То будемо стирати її, доказувати що це не так, підтверджувати тези Путіна ?