«Ніч Івана Богуна» – відважна поема про відважного полководця

 Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Його ратні справи надихнули Миколу Вінграновського на написання поеми «Ніч Івана Богуна»( 1964 р.)

«Ніч Івана Богуна» —поема не просто смілива, вона  відважна. І Написати її міг тільки відважний автор.  Наділений талантом  полководця, безстрашного воїна, мудрого військового  стратега, Богун був тим сміливцем, хто рішуче виступив проти домовленостей Богдана Хмельницького з Москвою та підписання Переяславської угоди. Поет Микола Вінграновський мав сміливість оспівати героїку такої особистості, в часи тоталітарного режиму СРСР, коли прочитання української історії, що відрізнялося від офіційного, жорстоко каралося.

Поема про полковника Богуна, котрий  свого часу об’єднався зі старшинами, які противились, як сказали б зараз, «промосковському курсу», була написана саме тоді.  І це дає поштовх для роздумів, емоцій, висновків, котрі сьогодні кожен може зробити сам.

Микола Вінграновський – Ніч Івана Богуна (уривок з поеми)

Болиш? Боли ж!

Боли,  Бо лине крик

Від можа і до можа Україною,

І панський перехняблений язик

Хрипить над нею стомленою слиною.

І меч горить над гривою коня,

І паля з горла кров’ю обгоріла,

Там ребра на гаках, де воля говорила,

Там червоніє чорне вороння.

Ні шелесту, ні диму з димарів,

Лиш свище вітер черепу у вуха,

По світу в’ється людська потеруха,

Що звір і той без люду олюднів.

 

Невірна ніч, непевна — тупу-тупу —

Безнебна ніч — татари де?! — прийшла.

Шикує смерть — не спіте! — труп по трупу,

Ридають коні, кублиться імла.

…………………………………..

Мазниці густо сплять, і кругло сплять колеса,

І кулям сняться голови й серця:

Невірна ніч! Ганьба довготелеса

Схиляється до нашого лиця.

Ганьбо! Ганебино! Ганьбище, ти над нами!

Твій віщий зір на нашому чолі,

Що нашими козацькими кістками

Проторохтиш в землі і по землі.

 

Могил нема. Могили повтікали.

Дніпро утік — осталась лиш вода.

І вовчі небеса — над вовчими віками

Снують свою ходу — печальна та хода.

…………………………………………………………..

Що бачиш ти? За білим снінням

Ти бачиш гори, степ і шлях,

І мокрі щоки на щоках,

І голос, зірваний тремтінням.

 

Прощальний час надій прощальних!

Ми тут. Ми є. Ми — всі. Ми — гурт.

Єднаймося! Ми той є грунт

Подій майбутніх, вирішальних.

 

Ми знаємо, куди йдемо,

Як наші ночі йдуть за днями.

І України знамено

Кричить і горбиться над нами.

 

Не вірю в бога — в Україну.

Вона мій бог і поводир.

В свободу вірю, вірю в мир.

І хоч загину — до загину.

 

Прозрімо ж! Люди ми чи ні?

Чи ми раби борщу і сала?

І наша воля нас зассала,

Нас, та у нашому ж човні.

До боюі Бо не буде бою.

Ледачість знелюдить і вас.

Відгасло літо — світ не згас,

І я з тобою, як з собою…

 

Поміж ядер, гармат, і возів, й казанів

Від Дунаю, Дністра і до Дону

На плечах жебраків,

на плечах козаків

Домовина

іде

додому.

То мене несуть, ще й коня ведуть,

Кінь голівоньку хиле,

В пережовклих степах золоту каламуть

Вітер з Вінниці хвиле.

1965

Український військовий і державний діяч, козацький полковник Іван Богун17 лютого 1664 року був страчений за наказом польського короля.

Підготувала Н. Терещенко

Читайте в рубриці “Портрети”:  Вірш Вінграновського “На болоті“. Про що насправді писав автор?

3,870 total views, 12 views today

1 comment

  1. Pingback: Криниця-журавель у творчості митців Миколаївщини | PERVOMAISK.INFO

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code

.