Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Його ратні справи надихнули Миколу Вінграновського на написання поеми «Ніч Івана Богуна»( 1964 р.)
«Ніч Івана Богуна» —поема не просто смілива, вона відважна. І Написати її міг тільки відважний автор. Наділений талантом полководця, безстрашного воїна, мудрого військового стратега, Богун був тим сміливцем, хто рішуче виступив проти домовленостей Богдана Хмельницького з Москвою та підписання Переяславської угоди. Поет Микола Вінграновський мав сміливість оспівати героїку такої особистості, в часи тоталітарного режиму СРСР, коли прочитання української історії, що відрізнялося від офіційного, жорстоко каралося.
Поема про полковника Богуна, котрий свого часу об’єднався зі старшинами, які противились, як сказали б зараз, «промосковському курсу», була написана саме тоді. І це дає поштовх для роздумів, емоцій, висновків, котрі сьогодні кожен може зробити сам.
Микола Вінграновський – Ніч Івана Богуна (уривок з поеми)
Болиш? Боли ж!
Боли, Бо лине крик
Від можа і до можа Україною,
І панський перехняблений язик
Хрипить над нею стомленою слиною.
І меч горить над гривою коня,
І паля з горла кров’ю обгоріла,
Там ребра на гаках, де воля говорила,
Там червоніє чорне вороння.
Ні шелесту, ні диму з димарів,
Лиш свище вітер черепу у вуха,
По світу в’ється людська потеруха,
Що звір і той без люду олюднів.
Невірна ніч, непевна — тупу-тупу —
Безнебна ніч — татари де?! — прийшла.
Шикує смерть — не спіте! — труп по трупу,
Ридають коні, кублиться імла.
…………………………………..
Мазниці густо сплять, і кругло сплять колеса,
І кулям сняться голови й серця:
Невірна ніч! Ганьба довготелеса
Схиляється до нашого лиця.
Ганьбо! Ганебино! Ганьбище, ти над нами!
Твій віщий зір на нашому чолі,
Що нашими козацькими кістками
Проторохтиш в землі і по землі.
Могил нема. Могили повтікали.
Дніпро утік — осталась лиш вода.
І вовчі небеса — над вовчими віками
Снують свою ходу — печальна та хода.
…………………………………………………………..
Що бачиш ти? За білим снінням
Ти бачиш гори, степ і шлях,
І мокрі щоки на щоках,
І голос, зірваний тремтінням.
Прощальний час надій прощальних!
Ми тут. Ми є. Ми — всі. Ми — гурт.
Єднаймося! Ми той є грунт
Подій майбутніх, вирішальних.
Ми знаємо, куди йдемо,
Як наші ночі йдуть за днями.
І України знамено
Кричить і горбиться над нами.
Не вірю в бога — в Україну.
Вона мій бог і поводир.
В свободу вірю, вірю в мир.
І хоч загину — до загину.
Прозрімо ж! Люди ми чи ні?
Чи ми раби борщу і сала?
І наша воля нас зассала,
Нас, та у нашому ж човні.
До боюі Бо не буде бою.
Ледачість знелюдить і вас.
Відгасло літо — світ не згас,
І я з тобою, як з собою…
Поміж ядер, гармат, і возів, й казанів
Від Дунаю, Дністра і до Дону
На плечах жебраків,
на плечах козаків
Домовина
іде
додому.
То мене несуть, ще й коня ведуть,
Кінь голівоньку хиле,
В пережовклих степах золоту каламуть
Вітер з Вінниці хвиле.
1965
Український військовий і державний діяч, козацький полковник Іван Богун17 лютого 1664 року був страчений за наказом польського короля.
Підготувала Н. Терещенко
Читайте в рубриці “Портрети”: Вірш Вінграновського “На болоті“. Про що насправді писав автор?