Вірш М. Вінграновського “На болоті” – про що насправді писав автор?

Вірш Миколи Вінграновського  “На болоті” (1964 р.) довгий час викликав у літературознавців дискусії, оскільки дібрати ключі до розгадки цієї поезії було не так просто, а може й небезпечно. Посудіть самі:  вірш містить питання, та не містить відповідей. Вірніше, він має відповіді, але вони привносять ще більшу загадковість в канву твору. Отже, читач сам мусить додумувати зміст, шукати чи домислювати підтекст цього вірша. Та й сама назва алегорична:  використовуючи словосполучення «на болоті» автор використовує евфемізм,  змальовуючи  те, про що небажано говорити прямим текстом.

 Хто розцвів, хто розцвів – запитало.

Я розцвів, я розцвів – відказало.

Хто помер, хто помер – запитало.

Я помер, я помер – відказало.

Що ж таке, що ж таке – запитало.

А таке, а таке – відказало.

В статті “…Цей Микола Вінграновський…» (Аналіз одного твору)”  літературний критик Богдан Салига дає глибокий герменевтичний аналіз  поезії “На болоті” і врешті робить такий висновок:

…На болоті тоталітарного радянського гніту, усупереч йому та завдяки так званій відлизі, подібно до 20-тих літ цього століття, забуяло молодими талантами, поміж яких розцвітав і Талант суверенного духу Миколи Вінграновського. За образом-уособленням “я розцвів” стоять “бійців молодих легіони”: Алла Горська, Василь Симоненко, Іван Світличний, Василь Стус, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Іван Драч і ще, і ще, і ще… На цьому ж болоті соцрадянського режиму й “щасливого майбутнього” їх примушували помирати – помирало індивідуальне творче “Я”. Примушували померти й  талант Миколи Вінграновського, але він не скорився – виживав за найтяжчих цькувань і нищень. “Що ж таке” – “А таке” – зайве тлумачити: така радянська дійсність, що ціною гніту народів прямувала в “щасливе майбуття” комунізму….

Надлюдським соцреалізмівським “чистилищем”, яке сповна відчув М. Вінграновський, було обговорення його збірки “Атомні прелюди” та збірки Василя Симоненка “Тиша і грім”, яке відбулося 8 січня 1963 р. … Перед цим був ще 1961 рік, який М. Вінграновський описав у своєму есе “Хто і що для мене незалежність України”, себто в якому йдеться про нараду  представників творчих спілок із партійним і комсомольським активом, яка відбулась у Верховній раді під головуванням першого секретаря ЦК Компартії України М. В. Підгорного, після чого по Вінграновському та Драчеві (і не тільки по них) “всадили з усіх гармат”.

Звідси дорога до вірша “Наїлися шпаки снігу – співать перестали”,  котрий написано кількома місяцями пізніше за вірш “На болоті”.  Думаю, цей твір підказує герменевтичну “розшифровку” поезії “На болоті”.  Має цілковиту рацію Л. Талалай, який при аналізі рядків

“Заплакали шпаки журно, знялись за туманом,

Прилетіли весну стріти, прилетіли рано”

висловився так: “…Народжене ідейними сподіваннями романтичне піднесення швидко спадало. Муза Вінграновського першою в нашій поезії відчула тимчасовість і ненадійність “хрущовської відлиги…”.

Шістдесятники. Праворуч Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Іван Світличний, Іван Драч, Іван Дзюба, Микола Вінграновський

Шістдесятники. Праворуч Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Іван Світличний, Іван Драч, Іван Дзюба, Микола Вінграновський

У 1962 році Микита Хрущов, перша особа в державі, офіційно  виступив проти «формалістів» та «абстракціоністів».  Це означало розв’язання  кампанії проти найталановитіших письменників та митців. Владою спускалися згори вказівки про про проведення п’яти- і десятихвилинок ненависті… В статтi вiдомого кiнокритика Сергiя Тримбача розповідається,  як Мати Вінграновського дісталася Києва, знайшла сина, аби просити його вернутися додому:

 «Їдь, Колю, додому! Тато викопав ще один погреб — пересидиш поки в погребі. А тим часом я привезла тобі передачу — гречку і сала». Розповіла, як їх із батьком змусили вийти з хати і мимо промаршував колектив місцевої школи. «Попереду вчителі, а за ними душ, мабуть, зі сто учеників, і ті ученики, як тільки до нас дійшли, то закричали «Ганьба формалісту і відщепенцю». І так разів із десять…»…

«Відлигою» називався той час, одначе крижинки вмерзалися в серця й обіцяли нових потвор. Додому Микола не вернувся, у погріб не сховався. Сціпив зуби і завойовував столицю далі.

Уже в жовтні 1964 р. зняли Хрущова; на його місце прийшов JI. Брежнєв. А в серпні-вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля політичних арештів. Серед тих, хто потрапив за ґрати, переважно були шістдесятники: критик І. Світличний, маляр О. Заливаха, правозахисники В. Мороз, брати Горині…

Друга хвиля арештів прокотилася 1972 р. 12-14 січня влада провела найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів. Масові затримання та арешти були помстою за їх боротьбу за незалежність України та творчість.  Були заарештовані В. Чорновіл, В. Стус, І. Світличний, Є. Сверстюк, Д. Шумук, М. Плахотнюк, Л. Плющ, О. Сергієнко, І. Коваленко, І. Гель, І. Калинець, М. Осадчий, С. Шабатура. Розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва. На противагу митцям дисидентам, багато літераторів знайшли вихід з кризової ситуації у конформізмі, пристосовуючись  до системи і прославляючи її.

У Вінграновського, як і у Ліни Костенко, стало сили вистояти проти влади,  вдалося залишитися собою, він і надалі міг говорити з читачами несфальшованим голосом.

В суцільних ворогах пройшли роки-рої,

Руїна захлинається руїною.

Ми на Вкраїні хворі Україною,

На Україні в пошуках її…     ( М, Вінграновський, поема «Остання сповідь Северина Наливайка»1966

В музейній залі Артхабу “Вінграновський” міста Первомайська  оформлено експозицію , присвячену поетам шістдесятникам,  соратникам Миколи Степановича.  В бібліотечному фонді  є твори відомих митців,  котрі увійшли в історію  як такі, що започаткували рух шістдесятництва в Україні.

Використана  література:

  • Тарас Салига  Слово і Час. 2012 • №1 ст 17-29
  • Тарас Салига Слово і Час. 2011 • №11 ст 57-60
  • Сергій Тримбач Україна Молода, 27. 08. 2004р.

Джерело

Підготувала Н.Терещенко

1,188 total views, 65 views today

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code

.